К-6470/08 Про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів платника податків ПДВ - 16.07.2009 Прийняття

У червні 2007р. позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області із позовом про визнання недійсними установчих документів ТОВ "Балнік-А" та свідоцтво про реєстрацію платника податків на додану вартість з дня його видачі.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25 червня 2007р. у відкритті провадження у адміністративній справі було відмовлено.

Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі виходив з того, що оскільки рішення з даного спору може зачіпати інтереси фізичних осіб, а правилами ГПК України (1798-12) та п.6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) не віднесено до компетенції господарських судів розгляд справ учасниками в яких є фізичні особи, отже справа підлягає розгляду в місцевому суді за правилами Кодексу адміністативного судочинства України.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2008р. ухвалу суду першої інстанції було скасовано та постановлено нову ухвалу з поверненням позовної заяви позивачу для звернення до відповідного місцевого загального суду як адміністративного суду.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, судова колегія апеляційної інстанції зазначила, що при винесенні ухвали господарським судом Миколаївської області було порушено норми процесуального права, а саме: позовна заява підлягала поверненню позивачу на підставі п.6 ч.3 ст. 108 КАС України, оскільки справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, але не підсудна цьому адміністративному суду.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій ставить питання про скасування ухвали господарського суду Миколаївської області від 25 червня 2007р. та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2008р. і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Державна податкова інспекція, звертаючись із позовом про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість, правовими підставами для такого позову визначає ст.ст. 42, 59 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 7, 9 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст. ст. 17, 19, 50, 104 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. № 755-IVрегламентується порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов’язане з банкрутством юридичної особи. В силу ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" статут, свідоцтво платника ПДВ, первинні документи суб’єкта господарювання підлягають правовій оцінці поряд з іншими позовними вимогами, зокрема у справі про припинення юридичної особи, які позивачем заявлено не було, а визнання нечинними зазначених документів законом не вимагається. Висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Статтею 59 Господарського кодексу України визначаються способи припинення діяльності суб’єкта господарювання (шляхом реорганізації або ліквідації) та підстави припинення діяльності суб’єкта господарювання, зокрема частиною 6 передбачено, що суб’єкт господарювання ліквідується у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Отже, як вбачається з наведених положень законодавства, Господарським кодексом України (436-15) та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (755-15) вжиті різні терміни для визначення такого правового інституту, як припинення юридичної особи. У Господарському кодексі України (436-15) вживаються терміни "скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання", "припинення діяльності суб’єкта господарювання". Водночас, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" (755-15) вживає термін "припинення юридичної особи". Термін "припинення юридичної особи" вживається також у статті 104 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, усі зазначені вище нормативно-правові акти (частина 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", частина 2 статті 104, частина 5 статті 111 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 59 Господарського кодексу України) пов’язують момент припинення юридичної особи (суб’єкта господарювання) з однією подією: внесенням до державного реєстру запису про припинення такої особи (суб’єкта господарювання).

Виходячи із приписів частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення такої особи, тобто саме з моменту втрати юридичною особою цивільної правоздатності юридична особа є такою, що припинилася.

Відповідно до статті 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. Тобто, скасування державної реєстрації є видом адміністративно-господарських санкцій, порядок застосування яких встановлено вказаним Кодексом.

Пунктом 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 17 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, оскільки Законом України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) право на звернення до суду з позовами про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів платників податків органам державної податкової служби державою не делеговано, а тому у зазначених спірних правовідносинах позивач не здійснює владних управлінських функцій, а отже не має встановлених нормами КАС України (2747-15) ознак суб’єкта владних повноважень.

А тому, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не містить ознак публічно-правового спору.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Неврахування зазначеного судами першої та апеляційної інстанцій призвело до помилкового відкриття провадження у адміністративній справі та вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у ній відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 та частини 1 статті 228 КАС України.

Керуючись статтями 220, 221, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва – задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 25 червня 2007р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2008 року – скасувати, а провадження в адміністративній справі закрити.