Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007

у справі № 7/201-2006 господарського суду Закарпатської області

за позовом Мукачівського колективного підприємства "Агрошляхбуд"

до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Постановою господарського суду Закарпатської області від 28.08.2006 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 14.04.2006 № 0002081640/0, № 0002091640/0, № 0002101640/0 про визначення Мукачівському колективному підприємству "Агрошляхбуд" податкового зобов’язання за платежем із штрафних (фінансових) санкцій в загальній сумі 124745,83 грн., накладених на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ), за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з ПДВ, та від 14.04.2006 № 0004991540/0, № 0005001540/0, № 0005011540/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем із штрафних (фінансових) санкцій в загальній сумі 28502,00 грн., накладених з цих же підстав за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на прибуток.

Висновок суду першої інстанцій про наявність підстав для задоволення позову вмотивований тим, що встановлена підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ відповідальність за порушення граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов’язань суперечить статті 61 Конституції України, оскільки статтею 16 цього Закону також встановлена відповідальність за таке ж порушення; застосування до позивача штрафних ( фінансових ) санкцій у визначеному згідно спірних податкових повідомлень-рішень розмірі призведе до негативних наслідків для його господарської діяльності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 постанову суду першої інстанції скасовано частково, в позові про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.04.2006 № 0002081640/0, № 0002091640/0, № 0002101640/0 в частині визначення податкового зобов’язання за платежем із штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з ПДВ в загальній сумі 79638,55 грн. та від 14.04.2006 № 0004991540/0, № 0005001540/0, № 0005011540/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем із штрафних ( фінансових ) санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на прибуток в загальній сумі 1048,34 грн. відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із встановленого в судовому процесі факту сплати позивачем узгоджених сум податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток з порушенням граничного строку, встановленого пунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ, а також з факту накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумах 41596,68 грн. (за порушення граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з ПДВ) та 27453,66 грн. (за порушення граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на прибуток) поза межами строку, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст. 15 цього Закону.

В касаційній скарзі Мукачівська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ.

Заперечуючи проти касаційної скарги, Мукачівське колективне підприємству "Агрошляхбуд" просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 – без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що підставою для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, слугував факт сплати позивачем узгоджених сум податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток з порушенням граничного строку, встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 цього Закону, з терміном прострочення від 8 до 1049 календарних днів. Цей факт позивачем не оспорюється. В обґрунтування розміру застосованих штрафних (фінансових) санкцій ОДПІ надано суду розрахунок сум санкцій з посиланням на податкові декларації, в яких були задекларовані суми податкових зобов’язань, сплачені з порушенням граничного строку; дати фактичної сплати; сплачені суми; кількість днів прострочення платежу (а.с. 40-51 т. 1).

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 закону № 2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Пунктом 17.1 ст. 17 зазначеного Закону передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Відповідно до підпункту 17.1.7 вказаного пункту у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах, встановлених цим підпунктом.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

За визначенням пункту 1.5 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пеня ж відповідно до пункту 1.4 цієї статті - це плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Правовий зміст пені полягає в тому, що пеня є засобом забезпечення виконання зобов’язання, зокрема податкового зобов’язання в податковому правовідношенні. В цьому відмінність пені від штрафу як санкції за порушення законодавства (встановлених законодавчими актами правил оподаткування ).

Юридична відповідальність настає за наявності факту правопорушення. Підстави звільнення від юридичної відповідальності встановлюються законом.

З огляду на це суд першої інстанції помилково вважав, що встановлена підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ відповідальність за порушення правил оподаткування (порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання) суперечить статті 61 Конституції України. Норма цього підпункту в установленому законом порядку неконституційною не визнана.

Встановлений в судовому процесі факт порушення позивачем граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов’язань правильно оцінений судом апеляційної інстанції як підстава для притягнення позивача до відповідальності, яка передбачена за таке порушення зазначеною правовою нормою, відповідає чинному законодавству, а саме пункту 17.3 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, і висновок апеляційного суду щодо права органу державної податкової служби притягнути платника податків до відповідальності за вказане правопорушення в межах строку, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст. 15 цього Закону. Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції стосовно не дотримання Мукачівською ОДПІ цього строку при накладенні на позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумах 41596,68 грн. та 27453,66 грн. не відповідає ст. 86 КАС України.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ підставою для застосування штрафу є затримка сплати узгодженої суми податкового зобов’язання відносно встановленого цим Законом граничного строку, тривалість якої визначається, починаючи з наступного за останнім днем такого граничного строку та закінчуючи днем погашення суми податкового боргу. Звідси, день погашення суми податкового боргу є днем вчинення правопорушення – затримки сплати узгодженої суми податкового зобов’язання відповідної тривалості. За загальним правилом обчислення строків притягнення до юридичної відповідальності розпочинається з дня вчинення правопорушення.

Обґрунтовуючи висновок про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що штрафні санкції в сумі 27453,66 грн. за затримку сплати податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 54907,32 грн., строк сплати якого 01.01.2002, та в сумі 41596,68 грн. за затримку сплати податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 83193,00 грн. зі строком сплати 04.05.2003 застосовані до позивача поза межами строку, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ. При цьому судом не встановлено, за якою податковою декларацією у позивача виник обов’язок сплатити вказані суми узгоджених податкових зобов’язань та коли фактично ці суми були сплачені. Наявний у справі розрахунок сум штрафних санкцій не містить таких сум податкових зобов’язань; сам контролюючий орган пов’язує застосування штрафних санкцій із затримкою позивачем сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, починаючи із суми податкового зобов’язання за розрахунком земельного податку від 31.01.2001 № 41. Інших доказів, крім вказаного розрахунку, які б містили інформацію щодо предмету доказування у даній справі, матеріали останньої не містять.

Не встановлення судом апеляційної інстанції обставин щодо дат фактичної сплати позивачем узгоджених сум податкових зобов’язань є неповнотою судового розгляду, оскільки саме фактична сплата узгодженої суми податкового зобов’язання, включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом, який породжує обов’язок платника податків сплатити штраф, встановлений підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ. Ця неповнота судового розгляду, як наслідок порушення судом апеляційної інстанції частин 4, 5 ст. 11, ст. 86 КАС України, в силу припису статті 220 КАС України не може бути усунута судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом (частина 4 цієї статті).

З врахуванням викладеного постанова Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі, встановити обставини щодо фактичної сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, на прострочення граничних строків сплати яких Мукачівська ОДПІ посилається як на підставу застосування до позивача штрафних санкцій згідно спірних податкових повідомлень-рішень, перевірити відповідність застосованих санкцій закону та вирішити спір відповідно до встановлених обставин та чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

Касаційну скаргу Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області задовольнити частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.