Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Головчук С.В.

Кобилянського М.Г.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Маркосян А.В.,

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 20 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права і відшкодування майнової шкоди, -

У червні 2006 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до Одеського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії з врахуванням надбавки як інваліду війни III, а потім ІІ групи відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 20 липня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, представник позивача подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Приморського районного суду міста Одеси від 20 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. є майором запасу Збройних Сил України і пенсіонером Міністерства Оборони України. Їй було надано статус інваліда війни III групи, а з 06 травня 2004 року - II групи. Позивачу з 1999 року виплачувалась пенсія по інвалідності з врахуванням підвищення як інваліду війни III, а з 06 травня 2004 року - ІІ групи.

При обчисленні пенсії відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України №342 від 19 березня 1996 року "Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 березня 1996 р., та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 березня 1996 року" (342-96-п) розмір мінімальної пенсії за віком складав 16,62 грн. та з 01 жовтня 2003 року постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2002 року "Про підвищення розміру пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , - 19,91 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що відповідачем правомірно здійснюється нарахування та виплата надбавки до пенсії, з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №342 від 19 березня 1996 року (342-96-п) та №1 від 03 січня 2002 (1-2002-п) року.

Проте з таким висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна погодитись з наступних підстав.

Частиною четвертою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено що, інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються, зокрема, інвалідам II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" пенсії інвалідам війни третьої групи підвищуються у розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком, інвалідам війни другої групи - на 350 процентів мінімальної пенсії за віком.

Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій помилково дійшли висновку про те, що при визначенні розміру оскаржуваної надбавки, застосуванню підлягають вищезазначені постанови, адже вони, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, істотно звужують обсяг встановлених законом прав та суперечать положенням Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) .

Оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, ніж передбаченого частиною першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то відповідач при розрахунку розміру надбавки повинний керуватися саме цією нормою Закону.

При цьому положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини для розрахунку інших, пов'язаних із нею, пенсій чи доплат, оскільки іншими нормативними актами розмір мінімальної пенсії за віком не встановлений.

Частиною третьою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом з тим, суди неповно дослідили і не проаналізували Закон України "Про Державний бюджет" на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків для реалізації соціальних виплат ветеранам війни. Зазначені питання необхідно з'ясувати для визначення кола відповідачів по заявлених позовних вимогах.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального та матеріального права, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати та визначати доведеними обставини, які не були встановлені судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 20 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.