Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Головчук С.В.

Кобилянського М.Г.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Маркосян А.В.,

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 15 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про перерахунок призначеної пенсії, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права на пенсію, перерахунок та виплату пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 09 липня 2003 року.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 15 червня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Приморського районного суду міста Одеси від 15 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи і віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і отримує пенсію на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при визначенні розміру мінімальної пенсії за віком необхідно керуватись положеннями постанов Кабінету Міністрів України №342 від 19 березня 1996 року "Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 березня 1996 р., та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 березня 1996 року" (342-96-п) та №1 від 03 січня 2002 року "Про підвищення розміру пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Однак, з такими висновками судів погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 50 цього Закону передбачено, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам II групи призначається у розмірі - 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Стосовно державних пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, то їх розміри в усіх випадках, не можуть бути нижчими, зокрема по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком (частина четверта статті 54 Закону).

Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанції помилково дійшли висновку про те, що при визначенні розміру пенсії, застосуванню підлягають вищезазначені постанови, адже вони, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, істотно звужують обсяг встановлених законом прав та суперечать положенням Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно зі статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Розміри прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність в розрахунку на місяць встановлюються законом про Державний бюджет на відповідний рік.

Частиною третьою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом з тим, суди неповно дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки.

Крім того, суди не дослідили коли саме позивач звернувся з заявою до відповідача про перерахунок та виплату пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального та матеріального права, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати та визначати доведеними обставини, які не були встановлені судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 15 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2006 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.