Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро – Транс 2001"

на рішення господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року

у справі № 7/291-2006

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро – Транс 2001"

до 1. Державної податкової інспекції у місті Ужгороді,

2. Відділення Державного казначейства у місті Ужгороді

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -

У серпні 2006 року ТОВ "Євро – Транс 2001" звернулось до суду з позовом до ДПІ у м Ужгороді, ВДК у м. Ужгороді про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 18051, 00 грн.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року рішення господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ "Євро – Транс 2001", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову рішення господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ДПІ у м Ужгороді, посилаючись на те, що касаційна скарга позивача є такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ТОВ "Євро – Транс 2001" є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 02 листопада 2001 року № 10117704.

20 жовтня 2003 року позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2003 року, в якій було задекларовано від’ємне значення між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту звітного періоду в розмірі 36832, 00 грн.

Заявою від 12 вересня 2005 року позивач звернувся до податкового органу про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 18051, 00 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач не має право на отримання бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, оскільки ним не були дотримані умови для отримання бюджетного відшкодування, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції, яка діяла на момент подачі заяви).

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент подачі позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2003 року) у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов’язання чи ні.

Відповідно до абзацу першого підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації, у разі коли за результатами звітного періоду така має від’ємне значення.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації (абзац другий підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону).

Абзацом третім підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків (положення абзацу п’ятого підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент подачі позивачем податкової декларації з податку на додану вартість).

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України", який набрав чинності 31 березня 2005 року, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було викладено в новій редакції, яка визначила новий порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету.

В той же час, норми вищезазначеного Закону не мають зворотної сили, а тому позивач має право на стягнення сум бюджетного відшкодування за податкові періоди до 31 березня 2005 року у випадку, якщо він мав право на отримання суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , тобто ним були виконані всі законодавчі вимоги для отримання такого відшкодував, встановлені Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції, яка діяла на момент подачі податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2003 року).

Суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм матеріального права не перевірили дотримання позивачем відповідних вимог для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2005 року, що унеможливлює зробити висновок про правомірність чи неправомірність стягнення цих сум з Державного бюджету України.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, рішення господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2006 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року підлягають скасуванню, а справа відповідно до ч. 4 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на те, що розгляд справи в апеляційній інстанції був здійснений за відсутністю позивача, який не був повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, оскільки з матеріалів справи вбачається, що повістку про виклик в судове засідання на 19 грудня 2006 року об 10 год. 30 хв. було відправлено на адресу позивача, яка була зазначена в апеляційній скарзі та в клопотанні від 27 листопада 2006 року, які підписані його представниками, що була отримана позивачем 04 грудня 2006 року тобто з дотримання вимог ч. 8 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро – Транс 2001" задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.