Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І.,

Смоковича М.І.,

Сороки М.О.,

Чумаченко Т.А.,

Штульман І.В. (доповідач),

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ (далі –ГУ МВС) України в Одеській області про визнання недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та бойових дій, за касаційною скаргою ГУ МВС України в Одеській області на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2007 року, -

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та бойових дій

ГУ МВС України в Одеській області від 28.08.2006р. №6/1/3-к-1515, яким йому відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій.

В обґрунтування позову заявник вказує, що під час навчання в Одеській спеціальній школі міліції (далі –ССШМ) МВС СРСР він виконував завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах, зокрема, з 14.12.1988р. по 06.03.1989р. в місті Варденіс Вірменської РСР (наказ №160 Одеської ССШМ МВС СРСР від 14.12.1988р.) та з 08.04.1989р. по 30.05.1989р. в місті Сухумі Грузинської РСР (наказ №41 Одеської ССШМ МВС СРСР від 13.04.1989р.), про що надав відповідні довідки.

Вважаючи, що прийнятим рішенням відповідач порушив вимоги

п.2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ (далі – Закон №3551-ХІІ (3551-12) ) та п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №63 (63-94-п) (далі –постанова №63), позивач просив суд позов задовольнити.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.11.2006р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04.04.2007р., адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та бойових дій ГУ МВС України в Одеській області стосовно ОСОБА_1 та зобов’язано визнати позивача учасником бойових дій і видати йому посвідчення встановленого зразка.

В касаційній скарзі ГУ МВС України в Одеській області, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення по суті позову.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у період навчання ОСОБА_1 в Одеській ССШМ МВС СРСР в період з 14.12.1988р. по 06.03.1989р. він направлявся у відрядження у місто Варденіс Вірменської РСР та в період з 08.04.1989р. по 30.05.1989р. у місто Сухумі Грузинської РСР для виконання спеціального завдання МВС СРСР, що підтверджується виписками з наказів начальника Одеської ССШМ МВС СРСР №160 о/с від 14.12.1988р. (а.с.10) та №41 о/с від 13.04.1989р. (а.с.12), відповідно.

Згідно п.2 ст. 6 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою №63 (63-94-п) затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, але інформацію про участь в них надає Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР відносно військових фахівців.

Проте, територія та періоди бойових дій, на які посилається позивач до вказаного Переліку не віднесені.

Відтак положення Закону №3551-ХІІ (3551-12) на ОСОБА_1 поширені бути не можуть.

Наведених положень закону та підзаконних нормативних актів суди попередніх інстанцій не врахували і дійшли помилкового висновку про неправомірність дій відповідача у зв’язку з чим постановлені по справі судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню.

Оскільки по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, то у відповідності до вимог ст. 229 КАС України постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області – задовольнити .

Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2007 року – скасувати .

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання недійсним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та бойових дій – відмовити .

постанова набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.