м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Гуменюку І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Криничанському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання зробити перерахунок та виплату доплати до пенсії, яка переглядається за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Криничанському районі Дніпропетровської області на постанову Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Криничанському районі Дніпропетровської області (УПФ) про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги.

Зазначала, що є пенсіонеркою за віком, має статус дитини війни, а відтак, з 01 січня 2006 року її щомісячна пенсія, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Закон) від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, повинна збільшитись на 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а її звернення про збільшення пенсії залишено без задоволення, просила визнати такі дії відповідача неправомірними, зобов'язати його підвищити щомісячну пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 09 липня 2007 року.

Постановою Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2007 року позов задоволено частково. Дії управління Пенсійного фонду України в Криничанському районі Дніпропетровської області щодо відмови у підвищенні пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з 09 липня 2007 року визнані незаконними. Відповідача зобов'язано нарахувати ОСОБА_1 щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) з 20 вересня 2007 року та здійснювати подальшу виплату пенсії у розмірах передбачених законом.

Новою постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з мотивувальної частини постанови вказівку про розмір надбавки до пенсії позивачу як дитині війни в сумі 121,80 грн. щомісяця. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і постановити нове, про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має статус дитини війни.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" вона має право на державну соціальну підтримку, зокрема на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що з ухваленням Конституційним Судом України 09 липня 2007 року рішення №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), яким визнано неконституційним положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ці норми втрачають чинність і не підлягають застосуванню, а тому пенсійний орган мав діяти відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Змінивши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що у зв'язку з наявністю декількох визначених нормативними актами розмірів мінімальної пенсії за віком для певних категорій осіб, серед яких відсутня така категорія, як "діти війни", останній не повинен був самостійно визначати який саме розмір необхідно брати за основу, оскільки це має бути визначено на законодавчому рівні.

З такими висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується частково.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" останнім пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Дію статті 6 Закону на 2007 рік було зупинено статтею 111 Закону України від 19 грудня 2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (з урахуванням положень пункту 12 статті 71 цього закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ) у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо такого зупинення дії статті 6 Закону.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, суди обґрунтовано визнали дії УПФ протиправними та підтвердили право позивачки на підвищення пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону.

Однак, суди дійшли помилкового висновку, що виплата підвищення до пенсії ОСОБА_1 має здійснюватись з дня її звернення до пенсійного органу, а не з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-рн/2007.

Окрім того, апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції зазначив, що суд не має права самостійно визначати, яку саме норму закону необхідно застосовувати до спірних відносин в частині визначення розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки наведені питання віднесені на розсуд суб'єкта владних повноважень, які суд перебрав на себе та втрутився до виключної компетенції пенсійних органів України.

Такий висновок є помилковим.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом вказаної правової норми суд перевіряє законність рішення суб'єкта владних повноважень. Зокрема суд повинен перевірити чи застосовано суб'єктом владних повноважень ті норми закону, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За цих обставин суд першої інстанції за межі своєї компетенції не вийшов.

Тому порушення допущено судом апеляційної інстанції, що є підставою для скасування його рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що поняття "мінімальна пенсія за віком", про яке йдеться в статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до статті 6 Закону, є непереконливим.

Положення статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб'єкта оскарження, суди дійшли помилкового висновку про можливість захисту прав у майбутньому, що не випливає із повноважень, визначених статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому, що стосується вимог про зобов'язання проводити в подальшому перерахунок в зв'язку із збільшенням мінімальної пенсії за віком, то така вказівка підлягає виключенню з постанови суду.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині, то суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Криничанському районі Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року скасувати.

Постанову Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2007 року змінити.

З абзацу третього резолютивної частини постанови слова: "з 20 вересня 2007 року та здійснювати подальшу виплату пенсії у розмірах передбачених законом" замінити словами: "з 09 липня 2007 року".

В решті рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.