к/с № К-16076/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Коваль Є.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2007 року

по справі № А38/388-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільні інвестиційні проекти"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У листопаді 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільні інвестиційні проекти" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2007 року у даній справі у задоволенні позову відмовлено з огляду на неправомірність заявлених вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2007 року частково скасовано рішення суду першої інстанції; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 13.10.2006 р. №0000722200/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 175 280 грн., у тому числі зобов'язання за основаним платежем 114 800 грн., штрафні санкції 60480 грн. В решті постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного господарського суду відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, вважаючи незаконним, та залишити в силі постанову Господарського суду Дніпропетровської області, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Бабушкінському у районі м. Дніпропетровська проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Спільні Інвестиційні проекти" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.06.2003 р. по 31.03.2006 р, за результатами якої згідно з пп. "а", "б", "в", "г" п. п. 4.2.2. п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000р. (далі – Закон №2181), п. п.1.32 ст. 1, п. п. 5.5.1 п.5.5. ст. 5, п. п. 7.6.3, п. п. 7.6.4, абз. 3 п. п.7.6.1 п.7.6 ст. 7, п. п.11.3.1. п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі Закон № 334/94) відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 13.10.2006 р., №0000722200/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 190950 грн., у тому числі зобов'язання за основаним платежем 125 300 грн., штрафні санкції 65650 грн.

Нарахування штрафної санкції в розмірі 3 тис. грн. на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону №2181 безвідносно до нарахування податку на прибуток апеляційний суд обґрунтовано вважає безпідставним, оскільки згідно з вказаним підпунктом цього Закону України (який вказаний в податковому повідомленні-рішенні як підстава для нарахування штрафних санкцій) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми.

Оскільки ДПІ було проведено донарахування податку на прибуток у І кв. 2005 року у сумі 10 тис. грн. та штрафної санкції в розмірі 5 тис. грн. (50% від суми податку), нарахування штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону №2181 додатково на суму 3000 грн. здійснено ДПІ безпідставно.

Як вбачається з акта перевірки ДПІ визначила завищення валових витрат у 4 кв. 2003 року у сумі 38,1 тис. грн., та 4 кв. 2004 році у сумі 339,3 тис. грн. у зв'язку з включенням до валових витрат відсотків за кредит, направлений на придбання цінних паперів зі збитковим продажем, що призвело до заниження податку на прибуток у І кв. 2005 року у сумі 94 360,00 грн.

Разом з тим з таким висновком обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно статуту позивача одним із видів його діяльності є торгівля цінними паперами і керування активами інститутів спільного інвестування. Кредитні кошти в розмірі 4 462 500 грн. були використані для оплати за цінні папери, торгівля якими є основним видом господарської діяльності.

Згідно з п.п. 5.1. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 1.32 ст.1 цього Закону визначено, що господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.1.21 зазначеної статті Закону доходи з джерелом їх походження з України – це будь які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України.

Статтею 4 даного Закону визначені джерела доходу, що підлягають включенню до валового доходу.

Отже, отримання доходу в розумінні податкового законодавства не передбачає його оцінку з огляду на отримання при цьому прибутку.

На підставі п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, враховуючи наведені норми Закону, слід визнати витрати по придбанню цінних паперів за кредитні кошти, в тому числі і відсотки по кредиту, як такі, що здійснені в межах господарської діяльності.

Правильними є також висновки апеляційного суду, щодо необґрунтованості висновку відповідача про те, що дії позивача по угоді міни цінних паперів, придбаних за кредитні кошти, були спрямовані на отримання збитків у господарській діяльності, оскільки такий висновок податковим органом зроблений безвідносно визначення у порівнянні доходності отриманих по договору міни цінних паперів з цінними паперами, які були відчужені по вказаних договорах міни та за відсутності аналізу даних доходності в наступній реалізації, отриманих в результаті міни цінних паперів.

Крім того, згідно пп. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону № 334/94 під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. Разом з тим, абз. 2 вказаного підпункту визначає, що до складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з придбанням цінних паперів.

За таких обставин апеляційним судом обґрунтовано визнано правомірними дії позивача щодо віднесення до витрат у 4 кв. 2003 р. витрат по сплаті відсотків за кредит у сумі 38,1 тис. грн. та у 4 кв. 2004 року витрат по сплаті відсотків за кредит у сумі 339,3 тис. грн.

Також апеляційний суд обґрунтовано визнав правомірним включення позивачем до валових витрат у 4 кв. 2003 р. витрат у сумі 81,76 тис. грн. по сплаті відсотків за кредитні кошти в розмірі 1500,0 тис. грн. по наступним підставам.

Як вбачається з акта перевірки протоколом № 2 передбачено вихід ТОВ "Агентства "Райт" зі складу учасників ТОВ "Спільні інвестиційні проекти" шляхом викупу частки, яка була сплачена в сумі 1500,0 тис. грн.

Відповідно п. п. 7.6.1 п.7.6 ст. 7 Закону № 334/94 усі витрати та доходи платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Враховуючи, що мало місце придбання товариством частки учасника товариства відповідно з ч.4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", вказане придбання слід визначити як операцію з корпоративними правами, яка оподатковується на загальних підставах.

Таким чином, відповідно до п.1.32, п.4.1 ст.4 Закону № 334/94, господарська операція викупу корпоративних прав за рахунок кредитних коштів, в результаті якої з господарського обороту позивача вилучається сума коштів в розмірі 1500 000 грн., як і в подальшому перепродаж цієї долі, в результаті якої підприємство отримає доход, носить ознаки господарської діяльності.

За таких обставин, як правильно зазначено апеляційним судом, відповідно до п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.5.11 ст.5 Закону № 334/94 витрати по сплаті відсотків в сумі 81,76 тис. грн. за кредит у 4 кв. 2003 р. обґрунтовано віднесені позивачем до валових витрат, отже податок на прибуток у 1 кв. 2005 року в розмірі 20 440 грн. та штрафні санкції в сумі 10 220 грн. нараховані ДПІ безпідставно.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2007 року по справі № А38/388-06 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.