Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АР Крим про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги, за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АР Крим на постанову Білогірського районного суду АР Крим від 17 червня 2008 року і ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року,-

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Зазначив, що йому, як учаснику війни, відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2007 році проводилися не в повному обсязі, просив дії відповідача визнати протиправними та стягнути грошову допомоги у розмірі 1175,18 гривень.

Постановою Білогірського районного суду АР Крим від 17 червня 2008 року, залишеної без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року, позов задоволено, постановлено визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АР Крим (далі УПСЗН) з виплати позивачеві разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірах нижчих, ніж встановлено статею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та зобов'язано виплатити позивачеві 1175,18 гривень грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та відмовити у позові.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач має статус учасника війни, з урахуванням чого до 5 травня йому виплачувалась разова щорічна грошова допомога у розмірах: 2007 році - 55 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані неконституційними положення статей Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) , якими встановлено виплату щорічної разової допомоги, а тому виплата її до 5 травня учасникам війни у 2007 році повинна здійснюватись у розмірах, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Проте з висновками судів не можна погодитись з таких підстав.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах - три мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) зазначеним особам допомога до 5 травня передбачена у розмірі 55 гривень.

Тобто в даному випадку на період виникнення зазначених спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Отже для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статею 75 Конституції України (254к/96-ВР) Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) , у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Що стосується 2007 року, то рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційними положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою було зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Водночас, згідно зі статею 147 Конституції України (254к/96-ВР) Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

При цьому відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України (254к/96-ВР) закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме дату нарахування і виплати позивачеві органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, підстави для визнання дій УПСЗН неправомірними відсутні, оскільки при виплаті щорічної одноразової допомоги до 5 травня в 2007 році відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного і статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій скасувати і в цій частині прийняти нове рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації АР Крим задовольнити.

Постанову Білогірського районного суду АР Крим від 17 червня 2008 року і ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року, скасувати та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.