Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення в Будьонівському районі міста Донецька, третя особа: відділення Держказначейства у Будьонівському та Пролетарському районах міста Донецька про стягнення недоотриманої разової грошової допомоги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Будьонівського районного суду Донецької області від 11 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2006 року,

Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у грудні 2005 року. Свої вимоги мотивував тим, що в порушення вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі Закон) йому, як інваліду І групи, призначену у 2005 році одноразову грошову допомогу до 5 травня нараховано та виплачено не в повному обсязі. У зв'язку чим просив стягнути з заборгованість у розмірі 2920 грн.

Справа № К-13510/06

Головуючий у першій інстанції Ребров С.О.

Доповідач Ліпський Д.В.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2006 року залишена без змін постанова Будьонівського районного суду від 11 квітня 2006 року, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень, у зв'язку з чим просив касувати судові рішення та позовні вимоги задовільнить.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню з постановленням нового рішення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом І групи та відповідно до вимог Закону щорічно до 5 травня має право на одержання разової грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.

У 2005 році позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 400 грн., з врахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Статтею 13 цього Закону в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Проте звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, суди відмовляючи в задоволенні позову зробили правильний висновок, що застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , оскільки цей Закон був прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та був чинний протягом 2005 року на період проведення спірних виплат.

Таким чином, виплативши позивачу одноразову щорічну допомогу до 5 травня у розмірі, встановленому Законом України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та на підставі діючого на час виникнення спірних правовідносин закону.

Враховуючи те, що посилання ппозивача в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Будьонівського районного суду Донецької області від 11 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення в Будьонівському районі міста Донецька, третя особа: відділення Держказначейства у Будьонівському та Пролетарському районах міста Донецька про стягнення недоотриманої разової грошової допомоги - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та строки, передбачені статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.