Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоукраїнського райспоживтовариства на постанову Господарського суду Кіровоградської області від04.07.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від20.11.2006 по справі№6/126

за позовом Новоукраїнського районного споживчого товариства

до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Новоукраїнське районне споживче товариства (далі – РСТ) звернулось до суду із позовною заявою, в якій просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції (далі–МДПІ) від12.10.2005 №0005171530, №0005181530, №0005191530, якими позивачу було визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 353,80грн., 3583,34грн. та 8834,25грн. відповідно за несвоєчасну сплату сум ринкового збору.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від04.07.2006, залишеною без змін ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від20.11.2006 по справі№6/126, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Також, відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України від21.12.2000 №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі-Закон 2181-III) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Судами встановлено, що 12.10.2005 працівниками МДПІ була проведена невиїзна документальна перевірка дотримання платіжної дисципліни РСТ зі сплати узгодженого податкового зобов’язання (ринкового збору), за наслідками якої складено Акт від12.10.2005 №127153001756390.

На підставі Акту перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення від12.10.2005 №0005171530, №0005181530, №0005191530, якими позивачу визначено штрафні санкції у розмірі 353,80грн., 3583,34грн. та 8834,25грн. відповідно за порушення пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від21.12.2000 №2181-III (далі- Закон №2181-III (2181-14) ).

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 12.10.2005 №0005171530, №0005181530, № 0005191530 залишені без змін.

Не погодившись із постановою Господарського суду Кіровоградської області від04.07.2006 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від20.11.2006 по справі№6/126, позивач (РСТ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити у позові.

На обґрунтування скарги не зроблено посилання, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального або процесуального права, а в повному обсязі дублюється текст позовної заяви.

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно п.1 ст.11 Закону України Закон України від04.12.1990 (509-12) №509ХII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі) "…" юридичними особами, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), враховуючи нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, які застосовуються до платників податків контролюючими органами, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, є Закон №2181-III (2181-14) .

Статтею 17 Закону №2181-III (пп.17.1.3 п.17.1) (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. "б" пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за наслідками проведення камеральної перевірки, під час якої було виявлено арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Тому при визначенні термінів сплати ринкового збору слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів.

Відповідно до положень п.3 ч. 2 ст. 15 Закону України від25.06.1991 №1251-XII "Про систему оподаткування" (далі – Закон № 1251-XII (1251-12) ) та ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від20.05.1993 № 56-93 "Про місцеві податки і збори" (далі – Декрет) (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) ринковий збір належить до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів (ст.19 Декрету).

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2004 року позивачем до податкового органу надавались податкові розрахунки ринкового збору з визначенням суми, яка підлягає сплаті.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону №2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Враховуючи викладене, суми ринкового збору визначені позивачем до сплати за лютий – листопад 2004 року слід вважати узгодженими.

Відповідно до ч.1 ст. 76 Закону України від27.11.2003 "Про Державний бюджет України на 2004 рік" платежі, які відповідно до цього Закону зараховуються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів і для яких законодавчо не визначені терміни їх сплати, сплачуються щомісячно в порядку, визначеному Законом №2181-III (2181-14) для платежів, що мають базовий (звітний) період - календарний місяць. Своєчасно не внесені до бюджетів суми цих платежів вважаються податковим боргом та стягуються до бюджету в порядку, визначеному законодавством.

Відповідальність за несплату узгодженої суми податкового зобов’язання протягом граничних строків, відповідно до якої МДПІ здійснено нарахування штрафних санкцій в залежності від кількості днів прострочення оплати, встановлена пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону №2181-III.

З огляду на те, що позивач регулярно подавав звітність, але сплату узгоджених сум податкових зобов'язань з ринкового збору, як вбачається з особового рахунку платника збору та розрахунку штрафних санкцій до акту перевірки, здійснював з порушенням термінів оплати (протилежне позивачем не було доведено), висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, про відмову у задоволенні позовних вимог РСТ - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення ст. 17 Закону №2181-III щодо нарахування штрафних санкцій у відповідному розмірі при несвоєчасній сплаті ринкового збору, то судові рішення у справі не підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального права.

А тому постановлені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою, а тому безпідставною.

Керуючись ст.ст. 215, 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Новоукраїнського райспоживтовариства відхилити.

Постанову Господарського суду Кіровоградської області від04.07.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від20.11.2006 по справі№6/126 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст. 237- 239 КАС України.