К-21434/07 Про визнання недійсним контракту - 09.07.2009 Прийняття

У вересні 2006р. позивач звернувся до суду з позовом у якому поставлено питання про визнання недійсним контракту від 16.03.2004 року №01/04-GB-01/03-GB, який укладений між ТОВ "Дельта – Інвест" та Компанією "Веліа Системз Лімітед", у зв’язку із наявністю умислу в ТОВ "Дельта – Інвест" на заподіяння шкоди бюджету та зобов’язання ТОВ "Дельта – Інвест" зменшити у документах податкової звітності суму бюджетного відшкодування на 2900848,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до листа Торговельно-економічної місії у складі посольства України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії від 19.04.2006р. №79/2, Компанія "Веліа Системз Лімітед є неторговельною компанією та не здійснює фінансових операцій протягом фінансового року, отже є такою, що не функціонує, немає матеріальних та нематеріальних активів, готівкових коштів, та у якого відсутній товарообіг. На думку позивача, відсутність товарообігу між відповідачами та неведення Компанією "Веліа Системз Лімітед фінансово-господарської діяльності, позбавляє ТОВ "Дельта – Інвест" права на експортне відшкодування ПДВ, посилаючись на те, що вивезення товару за межі митної території України не здійснювалось, а отже укладення оспорюваного контракту відбувалося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, оскільки повернення бюджетного відшкодування заподіює шкоду бюджету України.

Постановою господарського суду Львівської області від 29 листопада 2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2007р., у задоволенні позовних вимог ДПІ у Франківському районі м.Львова відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не було надано доказів існування контракту №01/04-GB-01/03-GB від 16.03.2004 року, укладеного між відповідачами, а отже і зв’язку між укладенням даного контракту і декларуванням ТОВ "Дельта – Інвест" експортного відшкодування ПДВ за жовтень-грудень 2004 року, а відповідно і наявності умислу у ТОВ "Дельта – Інвест" на вчинення цього контракту з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, доводи позивача відносно відсутності товарообігу між відповідачами в жовтні-грудні 2004р. спростовуються міжнародними товарно-транспортними накладними та вантажними митними деклараціями, які містять відмітки митного органу про фактичне вивезення товару за митну територію України, долученими до матеріалів справи.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України звернулась ДПІ у Франківському районі м.Львова з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови господарського суду Львівської області від 29 листопада 2006р. та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2007р. і прийняття у справі нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, пояснення представника відповідача ТОВ "Дельта – Інвест", перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, контролюючим органом була проведена позапланова документальна перевірка ТОВ "Дельта-Інвест" з питання правильності визначення податкового зобов’язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період жовтень-грудень 2004р., про що складено акт №23-4/163 від 17.03.2005р..

Під час здійснення перевірки контролюючим органом встановлено, що ТОВ "Дельта-Інвест" в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість завищено податковий кредит в жовтні-грудні 2006р. на суму 1916718,00грн., а отже, за результатами перевірки зменшено бюджетне відшкодування на вказану суму.

Вказані висновки податкового органу обґрунтовуються тим, що в ході проведення позапланової перевірки було встановлено укладення зовнішньоекономічного контракту між ТОВ "Дельта-Інвест" та Компанією "Веліа Системз Лімітед" за №01/04-GB-01/03- GB від 16.03.2004р. на поставку шкіряного напівфабрикату "Вет-блю" із сировини шкір ВРХ, а згідно платіжно-митних декларацій та у деклараціях за жовтень-грудень 2004р. ТОВ "Дельта-Інвест" безпідставно заявлено до відшкодування ПДВ у розмірі 2900848,00грн..

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Дельта-Інвест" та Компанією "Веліа Системз Лімітед" (Великобританія) були укладені контракти №30/08- GB від 30.08.2004р. та №11/10- GB від 11.10.2004р. за умовами яких ТОВ "Дельта-Інвест" зобов’язувався передати, а компанія-нерезидент прийняти та оплатити шкіряний напівфабрикат "Вет-блю" із шкіри ВРХ. На виконання зазначених контрактів та у відповідності до їх умов ТОВ "Дельта-Інвест" у жовтні-грудні 2004р. відвантажено та передано Компанії "Веліа Системз Лімітед" на умовах FCA м.Львів, Україна шкіряний напівфабрикат "Вет-блю" сорту А.

На підтвердження виконання зазначених контрактів в матеріалах справи наявні копії міжнародних товарно-транспортних накладних та вантажно-митних декларацій на яких митним органом вчинено напис про фактичне вивезення задекларованих у вантажних деклараціях товарів в повному обсязі за межі митної території України та засвідчено гербовою печаткою митного органу.

Судом також встановлено, що обставини отримання ТОВ "Дельта-Інвест" коштів за поставлений товар підтверджуються повідомленнями про надходження валютних коштів та банківськими виписками про рух коштів на рахунку.

Проведеною перевіркою податковим органом на підставі відомостей отриманих з листа Торговельно-економічної місії у складі посольства України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії від 19.04.2006р. №79/2 встановлено, що компанія-нерезидент є неторговельною компанією і у своїй фінансовій звітності не відображає фінансово-господарської діяльності і товарообігу. Отже, податковий орган дійшов висновку про те, надані платником вантажно-митні декларації не можуть бути підтвердженням експорту товарів і свідчать про неправомірність користування нульовою ставкою податку на додану вартість ТОВ "Дельта-Інвест", оскільки вивезення товару за межі митної території України здійснено не було.

Спростовуючи висновки податкового органу суди попередніх інстанцій як на докази вивезення товару за межі митної території України, послалися на дані, наведені у вантажних митних деклараціях, перелічивши їх номери. Крім того, суди зазначили що, з огляду на наявність вантажних митних декларацій, інформація, яка міститься в будь-яких листах, не може бути підставою для висновку про відсутність вивезення (експортування) ТОВ "Дельта-Інвест" товару за межі митної території України та не може така інформація обмежувати право цього підприємства на заявлене ним експортне відшкодування.

Із висновками судів у цій справі погодитися не можна з таких підстав.

У справі встановленню підлягає як факт належного оформлення вантажно-митних декларацій, так і факт вивезення товарів за межі митної території України.

Згідно з вимогами Інструкції "Про порядок заповнення вантажної митної декларації", затвердженої наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997р. №307 (z0443-97) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.09.1997р. за №443/2247 (z0443-97) (далі – Інструкція) у графі 8 вантажної митної декларації зазначається одержувач, а якщо це іноземна особа – то її найменування та місцезнаходження.

На думку колегії суддів це означає, що в указаній графі має бути зазначена реально існуюча юридична чи фізична особа, яка є одержувачем названого у вантажній митній декларації товару.

Належно оформленою вантажну митну декларацію слід вважати тоді, коли заповнені відповідно до Інструкції усі графи і зазначена в них інформація є достовірною.

Разом з тим, матеріали справи дають підстави сумніватися в достовірності відомостей, зазначених у вантажній митній декларації.

У зв’язку з цим, виходячи із твердження позивача про фіктивність відомостей, які містяться у вантажній митній декларації, йому слід було провести відповідну перевірку наявності ознак злочину в діях осіб, які заповнювали вантажну митну декларацію.

Докази невідповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства митної вантажної декларації суду не надавались.

Разом з тим, суд не вимагав від позивача надати такі докази, не створив стороні у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, не дивлячись на те, що суд мав інформацію яка дає сумніви щодо фактичного здійснення господарських операцій, які знайшли своє відображення у податковій звітності ТОВ "Дельта-Інвест".

У той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували існування контракту №01/04-GB-01/03-GB від 16.03.2004р. укладеного між відповідачами, чи обґрунтовували зв'язок між укладенням цього контракту і декларуванням ТОВ "Дельта – Інвест" експортного відшкодування ПДВ за жовтень-грудень 2004р., а отже і підстав для зобов’язання ТОВ "Дельта – Інвест" зменшити у документах податкової звітності суми бюджетного відшкодування.

За наявності сумніву щодо наданої інформації суд згідно зі статтями 70, 71, 79 Кодексу адміністративного судочинства України мав можливість витребувати належні докази на підтвердження чи спростування наведених позивачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова колегія Вищого адміністративного суду вважає за потрібне вказати, що відповідно до ч.1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Приписами ч.1 ст. 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази які не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова – задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 29 листопада 2006року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2007 року у справі №5/1717-13/301А скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.