Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 06.02.2007

у справі № 10/54 "НА" господарського суду Житомирської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міріса"

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Постановою господарського суду Житомирської області від 20.06.2006, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.02.2007, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Житомирської ОДПІ від 14.09.2004 № 4697/23-01/60410 та № 4697/01/60409 про визначення ТОВ "Торговий дім "Міріса"" податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 171416,00 грн., в тому числі 114277,00 грн. – основний платіж та 57139,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції та з податку на прибуток у сумі 1048000,00 грн., в тому числі 524000,00 грн. – основний платіж та 524000,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення вмотивовані висновком суду про не відповідність дій контролюючого органу щодо визначення позивачу сум податкових зобов’язань нормам підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки позивач правомірно відніс в податковому обліку по податку на прибуток за ІІІ квартали 2002 року, ІІ і ІІІ квартали 2003 року на валові витрати 2262600,00 грн. витрат на придбання маркетингових та консультаційних послуг, а в податковому обліку по податку на додану вартість за липень 2002 року – вересень 2003 року включив до податкового кредиту ПДВ в загальній сумі 114277,00 грн., нарахованого в ціні придбання цих послуг.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.4.2 пункту 5.4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Заперечуючи проти касаційної скарги, ТОВ "Торговий дім "Міріса"" просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 цього пункту встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються (підпункт 7.4.4 цієї статті).

З огляду на вимоги наведених правових норм встановлення в судовому процесі факту безпосереднього зв’язку витрат з господарською діяльністю платника податків ( використання у власній господарській діяльності придбаних (виготовлених) товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання) є підставою для задоволення позову з приводу спору щодо правомірності зменшення платником податків об’єкту оподаткування ( податкових зобов’язань ) на суму витрат з придбання (виготовлення) товарів (послуг) (суму податку на додану вартість, нараховану на вартість цих товарів (послуг)).

В свою чергу факт безпосереднього зв’язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товару (послуг), які б однозначно свідчили про призначення придбаних (виготовлених) товарів (послуг) для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із встановленого в судовому процесі факт укладення позивачем в червні 2002 року – квітні 2003 року із суб’єктами господарювання договорів про надання маркетингових послуг та інформаційно-консультативних послуг, підписання актів прийому-здачі робіт /послуг до цих договорів, згідно яких виконавці надали позивачу послуги з проведення маркетингових та соціальних досліджень за напрямками, що цікавлять позивача, а саме: можливості та перспективи ведення комерційних операцій; визначення діючих та потенційних конкурентів; загальна характеристика умов роботи конкурентів (наявність постачально-збутової мережі, власного транспорту, філій, представництв та ін.); загальна характеристика обігу продукції конкурентів (обсяги пропозицій, якість, ціни, сервіс, розрахунки та ін.); ступінь розвитку ринкової інфраструктури (транспорт, склади, мережі, зв’язки та ін.); попит на продукцію, перспективи його розвитку; відомості про потенційних споживачів; можливість, доцільність та ефективність проведення рекламних компаній; інформаційно-консультаційні послуги щодо збільшення обсягів продажу товарів. Відповідно до змісту зазначених актів вони слугували підставою для прийняття позивачем рішення про оплату наданих послуг з відповідним віднесенням нарахованих до виплати грошових коштів до валових витрат та сум ПДВ в ціні придбання до податкового кредиту.

За своєю суттю маркетинг для підприємства – це система організації його праці, за якою виробничі рішення приймаються спеціальним вивченням вимог ринку, прогнозуванням та управлінням їх.

У систему маркетингу входить вивчення кон’юктури та динаміки платоспроможного попиту на продукцію, що виробляється (збувається) підприємством; аналіз зміни цін на продукцію та її замінники; прогнозування доходів потенційних споживачів і їх потреб у певному товарі; використання реклами як основного способу нецінової боротьби з конкуруючими фірмами, стимулювання збуту продукції; планування товарного асортименту з урахуванням соціально-психологічних настанов різних груп споживачів; спеціальна організація обслуговування споживачів, яка передбачає максимальне наближення товару до потенційного споживача.

Будь-які докази одержання за вказаними договорами і актами досліджень структури ринку, способів чи методів позиціювання товарів, вивчення сегментації ринку тощо позивачем не надані ні під час перевірки, ані в судовому процесі. Види наданих згідно актів прийому-здачі послуг носять загальний характер і фактично відтворюють умови договорів про надання маркетингових послуг стосовно зобов’язань виконавців за цими договорами або містять загальну вказівку про надання інформаційно-консультативних послуг. Комерційні операції, про які йдеться в зазначених актах,як узагальнене поняття, не завжди співпадають з напрямками господарської діяльності платника податків і не завжди можуть бути оцінені як такі, що мають безпосередній зв'язок із цією діяльністю з метою оподаткування. Те ж саме стосується і вживаного в договорах та актах формулювання щодо визначення діючих і потенційних конкурентів, загальної характеристики умов їх роботи.

Відповідно до частин першої та другої ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Статтею 159 цього Кодексу встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відсутність у справі доказів, які б підтверджували безпосередній зв'язок нарахованих витрат у сумі 2262600,00 грн. з господарською діяльністю позивача, виключає відповідність ухвалених у справі судових рішень цим нормам процесуального права. Не відповідає цим нормам і висновок суду про оплату позивачем послуг згідно актів прийому-здачі, вартість яких в податковому обліку віднесена до валових витрат, оскільки в судовому процесі позивачем надані копії видаткових касових ордерів, виписаних з 08.07.2003 по 26.07.2003, що підтверджують сплату готівкою за надані послуги лише 120000,00 грн.

Порушення судом процесуальних норм призвело і до порушення норм матеріального прав і як наслідок - до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові з викладених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити, скасувати ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 06.02.2007, постанову господарського суду Житомирської області від 20.06.2006, в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.