К-3776/07 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податкового зобов’язання за платежем з ПДВ - 09.07.2009 Прийняття

Постановою господарського суду м. Києва від 16.10.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2007,позов задоволено: визнані нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 04.02.2006 № 000062308/0, від 24.03.2006 № 000062308/1, від 10.10.2006 № 000062308/2 та № 000062308/3 про визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем з ПДВ в сумі 44818,50 грн., в тому числі 29879,00 грн. – основний платіж та 14939,50 грн. – штрафні ( фінансові ) санкції; від 04.02.2006 № 000052308/0, від 24.03.2006 № 000052308/1, від 10.10.2006 № 000052308/2 та № 000052308/3 про зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої позивачем за вересень 2005 року, на 61295,00 грн.

Висновок суду про наявність підстав для задоволення позову вмотивований посиланням на встановлені в судовому процесі факти заснування позивача Київською міською федерацією з фізичної культури і спорту глухих, за рахунок майна якого сформований статутний фонд позивача; надання позивачем послуг із суборенди нежитлових приміщень, сплати в серпні 2005 року постачальникам послуг з оренди, охорони та прибирання нежитлових приміщень ПДВ в загальній сумі 61295,00 грн. та на підпункт 6.2.8 пункту 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", на підставі якого суд визнав за позивачем право на отримання бюджетного відшкодування за вересень 2005 року в зазначеній сумі, а також незаконним донарахування суми податкового зобов’язання за серпень 2005 року.

В касаційній скарзі ДПІ у Оболонському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5, підпункту 6.2.8 пункту 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 вказаної статті якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника

Абзацом першим підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) встановлено, що звільняються від оподаткування операції з поставки товарів (крім підакцизних товарів та тих, що підпадають під визначення 1 - 24 груп УКТ ЗЕД) та послуг (крім грального та лотерейного бізнесу), які безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва. Перелік зазначених товарів (послуг) щорічно встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням міжвідомчої комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" від 06.10.2005 № 2960-ІУ (2960-15) цей підпункт викладено в новій редакції, яка діє з 20.12.2005 і яка не містить, зокрема положень щодо встановлення переліку товарів (послуг), про які йдеться в цьому підпункті, Кабінетом Міністрів України чи іншим органом.

Судом встановлено, що позивач заснований громадською організацією – Київською міською федерацією з фізичної культури і спорту глухих, яка відповідно до пункту 2.1 Статуту підприємства "Орхідея", затвердженого рішенням виконавчого комітету Київської міської федерації з фізичної культури і спорту глухих від 30.07.2002 та зареєстрованого Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією 12.08.2002 за реєстраційним № 10483, є власником підприємства.

Відповідність позивача умовам, встановленим підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" що кількості працюючих інвалідів та розміру фонду оплати праці інвалідів, ДПІ не заперечується, у зв’язку з чим відповідно до частини 3 ст. 72 КАС України ці обставини можуть не доказуватися перед судом.

В податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року, поданій до ДПІ у Оболонському районі м. Києва, позивач в рядку 2.2 "інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою" колонка А "Обсяги поставки (без ПДВ)" задекларував 412538,00 грн., колонка Б "Сума ПДВ" - 0; в рядку 9 "Усього податкових зобов’язань" поставив прочерки; в рядку 17 "Усього податкового кредиту" - 52620,00 грн., в рядку 18.2 "Різниця між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового ) періоду" "від’ємне значення" - 52620,00 грн. Ця ж сума зарахована до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду ( рядок 22.2 декларації ).

Задекларований позивачем обсяг поставки - 412538,00 грн. складає вартість послуг із суборенди нежитлових приміщень, наданих суб’єктам господарювання, а податковий кредит – суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням послуг з оренди, охорони та прибирання цих же приміщень. Оскільки позивач інших операцій не здійснював, до суми бюджетного відшкодування, задекларованої ним в податковій декларації за вересень 2005 року як залишок від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду ( рядки 23, 25, 25.1), а саме 61295,00 грн. включені суми податкового кредиту за серпень 2005 року.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач правомірно відповідно до підпункту 6.2.8 пункту 6.2 ст. 6 Закону "Про податок на додану вартість" оподаткував за ставкою 0 % обсяги поставок операцій із суборенди, у зв’язку з чим донарахування йому контролюючим органом податкових зобов’язань за серпень 2005 року із цього обсягу поставок за ставкою 20% та зменшення суми бюджетного відшкодування за вересень 2005 року на 61295,00 грн. є неправомірним.

Висновок суду є правильним, однак, лише частково.

Так, суд правомірно виходив з відсутності підстав для донарахування позивачу податкових зобов’язань за серпень 2005 року із обсягу поставок операцій із суборенди, оскільки відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 вказаного Закону ці операцій звільняються від оподаткування. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норми цього пункту з огляду на те, що позивачем надавались послуги із суборенди нежитлових приміщень, які йому не належать, і що ці послуги не є послугами власного виробництва позивача, не відповідають змісту цієї норми, яка містить вичерпний перелік послуг, на які не поширюється встановлене нею правило оподаткування, обмежуючи цей перелік лише послугами грального та лотерейного бізнесу. Оскільки послуга не може бути результатом (продуктом) діяльності іншої особи, ніж особи, що її безпосередньо надає, норма вказаного підпункту не містить застережень щодо власного виробництва послуг, на відміну від товарів.

Разом з тим, суд безпідставно застосував при вирішенні спору норму підпункту 6.2.8 пункту 6.2 ст. 6 Закону, так як відповідно до пункту 6.2 при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування. Вживання при цьому в тексті пункту граматичного знаку ":" свідчить про те, що це правило стосується всіх випадків, вказаних в кожному із його підпунктів.

З огляду на те, що позивач придбавав послуги, які призначалися для використання і були використані в операціях, що звільненні від оподаткування, суми ПДВ, нараховані в ціні придбання таких послуг, не підлягали включенню до податкового кредиту та відповідно і відшкодуванню з бюджету. Відтак контролюючим органом було правомірно виключено ці суми з бюджетного відшкодування.

Згідно зі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Ухвалюючи нове рішення, суд касаційної інстанції виходить з того, що відповідно до вимог пункту 1 частини 2 ст. 162 КАС України правильним способом захисту порушеного права позивача є скасування податкових повідомлень-рішень як правових актів індивідуальної дії та правом суду, передбаченим частиною 2 цієї статті, на прийняття судового рішення на захист прав, свобод і інтересів суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу ДПІ у Оболонському районі м. Києва задовольнити частково; змінити постанову господарського суду м. Києва від 16.10.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2007; позов задовольнити частково: скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 04.02.2006 № 000062308/0, від 24.03.2006 № 000062308/1, від 10.10.2006 № 000062308/2 та № 000062308/3.