Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Голубєвої Г.К.

Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Волинської області від 20.12.2006 р.

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 р.

у справі № 03/87-9А2

за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

до 1. Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особиОСОБА_1;

2. Приватного підприємства "Агропродторг"

про визнання договору недійсним, -

Постановою Господарського суду Волинської області від 20.12.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 р., відмовлено у позові.

Луцька ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити постанову про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

01.10.2003 р. між відповідачами укладено усну угоду купівлі-продажу соняшника та ваніліну, про що виписано накладну № 198 від 01.10.2003 р. та податкову накладну №198 від 01.10.2003 р. на суму 8202 грн., в тому числі 1367 грн. податку на додану вартість.

СПД-фізичною особою ОСОБА_1 проведено оплату товару, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 207 від 01.10.2003 р., а сплачений податок на додану вартість віднесено до податкового кредиту жовтня 2003 року.

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.11.2005 р. № 29/438 припинено юридичну особу - ПП "Агропродторг" у зв'язку з неподанням до податкового органу з червня 2002 року фінансової та податкової звітності.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.

Сам факт припинення судовим рішенням юридичної особи після укладення та виконання угоди не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту її державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Виходячи із приписів ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991р. № 887 та ч. 2 ст. 26 ЦК УРСР, чинних на час створення ПП "Агропродторг", останнє набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, тобто мало цивільну правоздатність.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству господарської діяльності іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості.

Порушення продавцем товару правил оподаткування щодо декларування податкових зобов'язань та сплати їх до бюджету не позбавляє покупця права на податковий кредит.

Отже, підстави вважати спірну угоду такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, відсутні.

Крім того, суди не врахували, що вимоги про визнання недійсним правочину (угоди, господарського зобов'язання), який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

За недоведеністю існування такої мети, відсутністю підстав вважати угоду нікчемною, відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за вчинення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказане порушення.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині, а судові рішення про відмову у позові в частині застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Волинської області від 20.12.2006 р та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 р. в частині відмови у позові про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті дані судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.