Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Шереніна Ю.Л.,

суддів Дадінської Т.В.,

Дугаренко О.В.

при секретарі судового засідання Петрашова Ю.Б.

за участю:

від позивача: Цуркан С. А., посвідчення №505 від 13.06.2007;

від позивача: Кухарєнко В. М., довіреність №04-03 від 08.01.2009,

від відповідача: Шебеда А. В., довіреність № 20/2-9507 від 29.12.2008,

розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 02.07.2009 у справі №5020-2/043

за позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя (вул. П. Корчагіна, 16, місто Севастополь, 99014)

в інтересах держави в особі

Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(вул. Гоголя, 20-А, місто Севастополь, 99011)

до відповідача - Державного комунального підприємства "Севміськводоканал"

(вул. Адмірала Октябрьського, 4, місто Севастополь, 99011)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009 в задоволенні позову Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного комунального підприємства "Севміськводоканал" про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач в порядку статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся з апеляційною скаргою, в який ставиться питання про скасування постанови Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009, прийняття нового рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (із змінами і доповненнями). Згідно з вимогами вказаного Закону (875-12) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів (стаття 18 Закону), самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (стаття 19 Закону) та щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону. Таким чином, звітування відповідачем до Севастопольського міського центру зайнятості свідчить про виконання їм лише вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а ні вимог статей 19, 20 даного Закону. Позивач наполягає на тому, що саме працевлаштування інвалідів є виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому своєчасне подання звітності до центру зайнятості, відсутність на обліку у центрі зайнятості інвалідів, ненаправлення інвалідів на підприємство не позбавляють суб`єкта господарювання від обов`язку сплачувати адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити по мотивам, викладеним в ній.

Прокурор приведені позивачем в апеляційній скарзі доводи підтримав.

Відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив в її задоволені відмовити, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Господарським судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік (за формою №10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства відповідача складала 1555 осіб, норматив для працевлаштування інвалідів склав 62 робочих місця, однак, в тому ж Звіті вказано, що фактично упродовж 2007 року відповідачем працевлаштовані 33 інваліда.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві складала 15902,00грн.

За твердженням позивача фактично середньооблікова кількість працюючих інвалідів у позивача менш, ніж встановлено нормативом, на 29 одиниць.

За недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 461158,00грн.

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З аналізу наведених норм випливає, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

У статті 18 Закону закріплено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства; звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Однак, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов’язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу змісту Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) випливає, що питання правомірності застосування адміністративно-господарських санкцій залежить від факту вжиття суб`єктом господарювання передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Проаналізувавши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Матеріалами справи підтверджується, що звітами про наявність вакансій форми 3-ПН відповідач повідомляв Севастопольський міський центр зайнятості про наявність вакантних посад з зазначенням, що ці вакансії призначені для працевлаштування інвалідів (а. с. 44-67, том 1); листами від 02.04.2007, 01.06.2007, 11.09.2007 відповідач повідомляв позивача про наявність робочих місць для інвалідів, просив направити кандидатів для працевлаштування на вказаних у листах посадах (а. с. 68-73, том 1).

Згідно з актом комісії з атестування робочих місць для інвалідів б/н від 20.12.2005 відповідачем створено 59 робочих місць для інвалідів (а. с. 85-88, том 1).

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів повинні сплачувати щороку відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом (436-15) , іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 Господарського кодексу України передбачені види адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватися до суб'єктів господарювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом. До таких адміністративно-господарських санкцій відноситься адміністративно-господарський штраф, як грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності (стаття 241 Господарського кодексу України). Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на встановлене судом першої інстанції та враховуючи зазначене вище, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем допущення порушення Державним комунальним підприємством "Севміськводоканал" встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Враховуючи викладене, правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не спростовується доводами апеляційної скарги Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009 у справі №5020-2/043 - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Севастополя від 02.07.2009 у справі №5020-2/043 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України з дати складання ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 жовтня 2009 р.