Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

при секретарі: Сторчоус Н.А.,

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_1на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2006 року у справі за адміністративним позовомОСОБА_1до Київської міської ради про зобов'язання виділення земельної ділянки, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати Київську міську раду безоплатно відвести йому земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва в розмірі 0,10 га в м. Києві.

В обґрунтування позову заявник вказував, що він є пенсіонером, ветераном військової служби та праці і відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відноситься до категорії дітей війни. Відповідно до статті 5 цього Закону має пільгу на першочергове відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва. З метою реалізації даної пільги він звернувся до Київської міської ради з відповідною заявою, на що отримав відповідь про неможливість виділення земельної ділянки, оскільки це не відповідає генеральному плану розвитку м. Києва на період до 2020 року.

У зв'язку з цим позивач вважав порушеним своє законне право на отримання землі та просив суд відновити його.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2006 року, в задоволенні позовних вимогОСОБА_1. було відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції.

Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень згідно з пунктом 7 вказаної статті - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судами встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з однієї сторони - у зв'язку з реалізацією ОСОБА_1. прав власника шляхом подання заяви про виділення йому земельної ділянки та Київською міською радою, як органу управління землі, яка знаходиться у комунальній власності, - з іншої.

Оспорюване рішення Київської міської ради в даному випадку не можна віднести до рішень суб'єкта владних повноважень у сфері реалізації управлінських функцій, перегляд яких віднесено до компетенції адміністративних судів, оскільки за своїм змістом і правовим характером дане рішення має всі ознаки реалізації прав власника на користування та розпорядження майном, передбачених статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" частиною 5 якої визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до частини 6 статті 319 Цивільного кодексу України держава не втручається у здійснення власником права власності, тобто пряме адміністрування з боку органів влади неприпустиме.

Спір, порушений особою щодо прийнятого органом влади рішення про управління чи розпорядження комунальним майном, є спором з правовідносин власності, а тому не відноситься до справ адміністративної юрисдикції.

Відповідно до частини 1 статті 1 ЦПК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Таким чином, власник майна може захищати свої права в суді шляхом звернення до суду з цивільним позовом.

Відтак сторони можуть захищати свої інтереси в загальному суді шляхом подачі позову в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 221 КАС України, касаційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі не менше п'яти суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Згідно з ч.1 ст. 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження в справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене та керуючись статтями 157, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргуОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2006 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Роз'яснити сторонам право на звернення до загального суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.