Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Голубєвої Г.К.

Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.08.2006 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р.

у справі № 2-31/3412.1-2006А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський каменеобробний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.08.2006 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 р., позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Сімферополі від 23.11.2004 р. № 00027541503/0 в частині застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання з податку на землю в сумі 4004,01 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

ДПІ у м. Сімферополі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. 67 Конституції України, п. 1.5 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 17, 26 Закону України "Про плату за землю". Наголошує на тому, що подання уточнюючих розрахунків є одним із шляхів погашення податкового зобов’язання, а фінансові санкції застосовуються незалежно від причин, за якими платник податку не сплатив узгоджену суму податкового зобов’язання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом камеральної перевірки № 252415/3 від 19 і 22 листопада 2004 року зафіксований факт несвоєчасного погашення позивачем узгоджених податкових зобов’язань у загальній сумі 10281,14 грн., а саме: самостійно визначених позивачем у податкових деклараціях у загальній сумі 5803,10 грн. та за договором розстрочення № 55/24-1 від 23.06.2001 р. у загальній сумі 4478,04 грн.

На підставі акту перевірки податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 31452/10/15-3 від 26.11.2004 р. про визначення податкового зобов’язання зі штрафних санкцій із земельного податку в сумі 5141,58 грн. за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині вирішення спору щодо застосування до позивача штрафних санкцій за затримку сплати податкових зобов’язань за листопад і грудень 2001 року, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Відповідальність у вигляді штрафу, передбачена п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, може бути застосована за умови несплати платником податків протягом законодавчо визначених граничних строків суми узгодженого податкового зобов’язання.

З огляду на те, що позивачем 18.11.2002 р., у зв’язку із самостійним виявленням помилок у первісній декларації при розрахунку податку за землю, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ було надано уточнений розрахунок у сторону зменшення суми податку за листопад і грудень 2001 року, в результаті чого не відбулося несвоєчасної сплати податку за землю, суди дійшли правильного висновку про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Після самостійного виправлення позивачем помилок зі сплати податку за листопад і грудень 2001 року у загальній сумі 2144,29 грн. податкове зобов’язання у позивача на дану суму відсутнє, а отже і відсутній обов’язок щодо його сплати, що виключає підстави для застосування до платника податків штрафу, передбаченого п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV (550-15) ), який ставить у залежність нарахування штрафу від факту погашення податкового боргу, якого у даному випадку не могло відбутися у результаті виправлення помилки.

З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення – без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.08.2006 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.