К-8775/07 Про визнання дій державної служби охорони культурної спадщини про неможливість виділення земельної ділянки під забудову неправомірними - 09.04.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 в інтересахОСОБА_3до Державної служби охорони культурної спадщини про визнання дій неправомірними, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою прокуратури Автономної Республіки Крим на постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року, -

У червні 2006 року ОСОБА_4. в інтересахОСОБА_3. звернулася до суду з позовом до Державної служби охорони культурної спадщини про визнання дій неправомірними щодо видачіОСОБА_3. висновку № 22-923/9 від 07.04.2006 про неможливість відводу земельної ділянки площею 0,0050 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в районі ГСК "Місхор" для будівництва та обслуговування індивідуального гаража та просила зобов'язати відповідача вчинити відповідні дії по узгодженню ОСОБА_5 можливості відводу вказаної земельної ділянки.

Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії Державної служби з питань національної культурної спадщини щодо видачіОСОБА_3. висновку № 22-923/9 від 07.04.2006 про неможливість погодження відводу земельної ділянки площею 0,0050 га, що розташована за адресою:АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування гаража. Зобов'язано Державну службу з питань національної культурної спадщини вчинити необхідні дії по узгодженнюОСОБА_3. можливості відводу вказаної земельної ділянки.

Постановою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року постанова суду першої інстанції скасована та прийнята нова, якою позов задоволено. Визнано протиправним висновок голови Державної служби з питань національної культурної спадщини № 22-923/9 від 07.04.2006 про неможливість відводуОСОБА_3. земельної ділянки орієнтовною площею 0,0050 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у районі ГБК "Місхор" для будівництва і обслуговування індивідуального гаража. Зобов'язано Державну службу з питань національної культурної спадщини вчинити необхідні дії по узгодженню проекту відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0050 га, розташованої за адресою: сАДРЕСА_1 у районі ГБК "Місхор" для будівництва та обслуговування індивідуального гаражаОСОБА_3.

У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції прокуратура АРК ставить питання про її скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судове рішення повинно відповідати вимогам законності і обґрунтованості (ст. 159 КАС України).

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Це випливає з конституційного принципу законності.

За нормами матеріального права суд кваліфікує спірні правовідносини, тобто дає їм правову оцінку. Застосування судом норм матеріального права полягає у співставленні встановлених судом обставин з ознаками норми матеріального права, яка регулює поведінку учасників спірних відносин, а також у з'ясуванні відповідних правових наслідків у разі порушення такої норми кимось із учасників.

Застосування судом норми процесуального права полягає у вчиненні процесуальних дій та ухваленні рішень, що обумовлені обставинами розгляду справи.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, обґрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Між тим судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування відповідачем положень Постанови Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16 листопада 1995 року, якою затверджений Історико-архітектурний план і комплексне охоронне зонування пам'ятників історії і культури та природи адміністративного району "Велика Ялта", є незаконним, оскільки згадана постанова суперечить чинному законодавству.

Проте такий висновок не відповідає обставинам справи і вимогам діючого матеріального і процесуального закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням 35 сесії 4 скликання Кореїзької селищної ради від 02 лютого 2005 рокуОСОБА_3. затверджено матеріали попереднього узгодження місця розташування і розміру додаткової земельної ділянки, дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,0050 га, що розташована за адресою:АДРЕСА_1 в районі гаражно-будівельного кооперативу "Місхор", для будівництва і обслуговування гаражу.

Цим же рішеннямОСОБА_3. надано дозвіл на складання проекту відводу додаткової земельної ділянки площею 0,0050 га, розташованої за тією ж адресою.

У ході розробки проекту відводу земельної ділянки Державною службою з питань національної культурної спадщиниОСОБА_3. надано висновок № 22-923/9 від 07 квітня 2006 року про неможливість відводу земельної ділянки для будівництва і обслуговування гаража.

Таке рішення відповідача мотивоване тим, що ця земельна ділянка відповідно до Історико-архітектурного плану і комплексного охоронного зонування пам'ятників історії і культури та природи адміністративного району "Велика Ялта", затвердженого Постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16 листопада 1995 року, розташована в зоні охоронюваного ландшафту Місхорського парку, де заборонено проведення будівельних робіт.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів Української РСР № 105 від 29 січня 1960 року Місхорський парк є пам'яткою національного значення.

При цьому Постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16 листопада 1995 року визначено зони охорони пам'ятників історії і культури, які були передбачені ст. 29 Закону України "Про охорону та використання пам'яток історії і культури", що діяв на той час.

Висновок суду першої інстанції про те, що згадана Постанова не може бути застосована відповідачем, оскільки прийнята на підставі Закону, що втратив чинність, зроблено всупереч нормам чинного законодавства.

Так, поза увагою суду залишилось те, що відповідно до ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини", який набув чинності 12 липня 2000 року, об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) , до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення. На даний час Реєстр формується Державною службою охорони культурної спадщини.

Крім того, аналогічні встановленим Законом України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) положення щодо визначення охоронюваних зон містяться і у ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", де зазначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Згідно з цим Законом межі зон охорони пам'ятки встановлюються відповідною науково-проектною документацією, якою на даний час і є Історико-архітектурний план і комплексне охоронне зонування пам'ятників історії і культури та природи адміністративного району "Велика Ялта", затверджений Постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16 листопада 1995 року.

Слід також зазначити, що зміна законодавства, яке регулює питання охорони історичної і культурної спадщини, не означає, що прийняті на підставі раніше діючих законів правові акти та встановлені ними, зокрема, охоронні зони автоматично припиняють свою дію, оскільки виходячи із змісту наведених правових норм вони продовжують діяти до їх зміни або скасування відповідним уповноваженим органом.

Юридично неспроможним є і висновок суду першої інстанції про те, що згадана Постанова Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16 листопада 1995 року суперечить п.3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки цим законом не встановлено безумовної заборони на проведення містобудівних, архітектурних чи ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових чи земляних робіт.

Слід звернути увагу суду на те, що і раніше діючий Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) також не містив безумовної заборони на проведення таких робіт .

При цьому обидва закони вимагають наявності дозволу уповноваженого органу на проведення містобудівних, архітектурних чи ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових чи земляних робіт.

Апеляційний суд, здійснюючи перегляд цієї справи, також допустив порушення норм матеріального і процесуального права.

Скасовуючи постанову місцевого суду і постановляючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення і чинне законодавство не містить безумовної заборони на здійснення містобудівних, архітектурних або ландшафтних робіт на охоронюваних законом територіях.

Однак такий висновок є помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Як уже зазначалось, межі зон охорони пам'ятки національного значення - Місхорського парку, встановлені науково-проектною документацією, якою на даний час є Історико-архітектурний план і комплексне охоронне зонування пам'ятників історії і культури та природи адміністративного району "Велика Ялта", затверджений Постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16 листопада 1995 року.

При цьому безпосередньо стаття 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не містить безумовних вимог про топографічне визначення охоронюваних зон.

З наявних матеріалів справи вбачається, що оригінал картографічного матеріалу історико-архітектурного плану і комплексного охоронного зонування пам'ятників історії і культури та природи адміністративного району "Велика Ялта" повинен зберігатись в Управлінні головного архітектора м. Ялти, а також у Міністерстві архітектури та будівельної політики Автономної Республіки Крим, однак судом ці документи не досліджувались.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій так і не було досліджено правових актів, які регулюють питання визначення та правового режиму охоронних зон пам'яток історії і культури, в межах яких знаходиться спірна земельна ділянка, як і не було вжито передбачених ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, що є грубим порушенням чинного процесуального законодавства.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції були допущені і інші грубі порушення чинного процесуального законодавства.

Так, рішення і місцевого, і апеляційного судів містять посилання на обставини, які начебто встановлені судовими рішеннями у інших справах. Однак при цьому судами не звернуто уваги на те, що відповідно до ст. 72 КАС України це можливо виключно у випадках, коли такі обставини вже встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Між тим, наведені судами рішення у інших цивільних справах з огляду на предмет їх спорів не дають підстав для висновку, що встановлені у цих справах обставини мають значення для правильного вирішення даного спору.

Всіх наведених обставин не було враховано судами попередніх інстанцій, які в зв'язку з цим дійшли неправильного висновку про необхідність задоволення даного позову, чим допустили істотні порушення норм матеріального та процесуального права.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правомірності дій відповідача в процесі прийняття оскарженого позивачем рішення, відповідності цього рішень вимогам закону та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 227 КАС України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід врахувати наведене та у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 КАС України колегія суддів,-

Касаційну скаргу прокуратури Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року та постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року скасувати.