Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Бойка А.В. та Кравець О.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю позивачаОСОБА_1та представника відповідача Сало П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 грудня 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування постанов, -

У серпні 2007 рокуОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва про зобов’язання проводити щомісячні страхові виплати відповідно до постанови відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва від 19 квітня 2007 року № 362/12-01. Одночасно позивачка просила скасувати постанови № 362/13-01 від 25 травня 2007 року та № 362/14-01 від 19 липня 2007 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1. зазначала, що на підставі ст. 21 Закону України "Про загальнообов’язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" отримує з 11 квітня 2002 року щомісячну грошову суму у зв’язку з частковою втратою працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва від 19 квітня 2007 року № 362/12-01 було продовжено виплату раніше призначеної щомісячної грошової суми в розмірі 3150 грн.. Однак постановою відповідача за № 362/13-01 від 25 травня 2007 року зроблено перерахунок вказаної виплати із зменшенням розміру щомісячної виплати до 1831 грн. 73 коп.. Після звернення до виконавчої дирекції Фонду за роз’ясненнями причин перерахунку, постановою відповідача за № 362/14-01 від 19 липня 2007 року розмір щомісячної виплати незаконно зменшено до 1661 грн. 01 коп..

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва за № 362/13-01 від 25 травня 2007 року та за № 361/14/01 від 19 липня 2007 року. Зобов’язано відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва проводити щомісячні страхові виплати згідно до постанови відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва від 19 квітня 2007 року за № 361/12-01.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так судом розглянуто справу за відсутності представника відповідача, хоча стороною було подано заяву про відкладення розгляду справи. На думку апелянта, судом не враховано той факт, що право потерпілої на страхові виплати виникло з моменту встановлення згідно ст. 30 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ступеня втрати працездатності, тобто з 28 лютого 2002 року. Таким чином страхові виплати повинні були розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу), для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26 вересня 2001 (1266-2001-п) року. Згідно з зазначеним Порядком (1266-2001-п) середній заробіток має розраховуватись виходячи з останніх шести місяців роботи потерплої, однак підприємством ОСОБА_1 середній заробіток був розрахований за останні 3 місяці, що підтверджується довідкою № 331 від 04 березня 2002 року. У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення та винесення нової постанови із відмовою у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги та позивачки, яка вважала за необхідне залишити постановлене судове рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1. працювала головним бухгалтером на ВАТ "Інженерно-виробничий центр мастильного і фільтруючого обладнання".

10 липня 2001 року під час виконання професійних обов’язків ОСОБА_1. потрапила в дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого за висновком МСЕК була встановлена третя група трудового каліцтва та визнано 60 процентів втрати працездатності.

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва від 11 квітня 2002 року за № 362 позивачці призначено одноразову допомогу у розмірі 6400 грн. та щомісячні страхові виплати у розмірі 960 грн..

19 квітня 2007 року постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва ОСОБА_1 продовжено щомісячну страхову виплату у розмірі 3150 грн..

25 травня 2007 року постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва позивачці перераховано та зменшено розмір щомісячної страхової виплати до 1831 грн. 73 коп..

19 липня 2007 року постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва ОСОБА_1 вдруге перераховано та зменшено розмір щомісячної страхової виплати до 1661 грн. 01 коп..

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні передбачені Законом України "Про загальнообов’язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) підстави для перерахунку у сторону зменшення розміру щомісячної грошової суми в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про загальнообов’язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

На підставі підпункту "в" пункту 1 ч. 1 ст. 21 названого Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Як встановлено матеріалами справи, за страховим випадком, що стався 10 липня 2001 року, відповідачем призначено ОСОБА_1 з 28 лютого 2002 року щомісячну грошову суму по частковій втраті працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілої. При цьому розмір зазначеної виплати визначено виходячи з розміру середньої заробітної плати ОСОБА_1, обчисленого відповідно до п. 22 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) (за 3 останні повні календарні місяці роботи, що передували каліцтву).

Виплата названої щомісячної грошової суми проводилася відповідачем виходячи з середньої заробітної плати потерпілої, обчисленої за три останні повні календарні місяці роботи, що передували каліцтву, до 25 травня 2007 року, тобто протягом більш ніж п’яти років.

Зменшення оскаржуваними постановами відповідача № 362/13-01 від 25 травня 2007 року та № 362/14-01 від 19 липня 2007 року розміру щомісячної грошової суми пов’язано із висновком відповідача про необхідність обчислення середнього заробітку ОСОБА_1 на підставі п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (1266-2001-п) .

Системний аналіз наведених вище положень Закону України "Про загальнообов’язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) призводить до висновку, що право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг настає з моменту страхового випадку. При цьому розмір матеріального забезпечення та/або соціальних послуг підлягає обрахуванню виходячи з середнього розміру заробітної плати потерпілого на момент настання страхового випадку, обчисленого за нормами законодавства, чинного на момент настання страхового випадку.

На підставі викладеного середній заробіток ОСОБА_1 на момент настання страхового випадку має обраховуватися у відповідності до чинного на вказаний момент п. 22 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , тобто за три останні повні календарні місяці роботи, що передували каліцтву.

Доводи апеляційної скарги про розгляд справи судом першої інстанції за відсутності представника відповідача при наявності клопотання останнього про відкладення розгляду справи не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України не можуть бути підставою для скасування постановленого по справі судового рішення. При цьому колегія суддів враховує, що у відповідності до ч. 2 ст. 128 КАС України за вказаних апелянтом обставин відкладення розгляду справи є правом, а не обов’язком суду першої інстанції.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 грудня 2007 року – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 26 жовтня 2009 року.