Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Куйбишевської міжрайонної державної податкової інспекції у Запорізькій області на постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15.09.2006 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22.11.2006 по справі № 2-а-60/2006 (22-6878/06)

за позовом ОСОБА_1

до Куйбишевської міжрайонної державної податкової інспекції у Запорізькій області

про скасування рішення про нарахування податкового зобов'язання

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить скасувати рішення Куйбишевської міжрайонної державної податкової інспекції у Запорізькій області (далі - Куйбишевська МДПІ) про нарахування йому податкового зобов'язання у сумі 831,09 грн. відповідно до податкового повідомлення від 15.05.2006 №0001701/36/780.

Постановою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15.09.2006, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22.11.2006 по справі № 2-а-60/2006 (22-6878/06) - позов задоволено.

Оскаржені судові рішення мотивовані тим, що порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину майна, регламентується ст. 13 Закону України від 22.05.2003 "Про податок з доходів фізичних осіб", де встановлено, що при отриманні у спадщину об'єкта нерухомого майна членом сім'ї першого ступеня споріднення об'єкт спадщини оподатковується за нульовою ставкою.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач не є членом Колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) "Дружба" в Куйбишевському районі Запорізької області, не має права управління підприємством та інших прав, передбачених ст. 167 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" і тому не може вважатись платником податку з об'єкту комерційної власності, а саме корпоративного права. Таким чином суди визнали, що право на земельну частку (пай) не є корпоративним правом фізичної особи або іншим об'єктом комерційної власності, оскільки воно не визначає права такого власника на частку у статутному фонді підприємства та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством і на отримання частки прибутку.

Не погодившись із постановою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15.09.2006 та ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22.11.2006 по справі № 2-а-60/2006 (22-6878/06) відповідач (Куйбишевська МДПІ) подав касаційну скаргу, де просить скасувати судові рішення та відмовити у позові.

На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи, оскільки члену сільськогосподарського підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або нараховане у збільшення частки в пайовий фонд. Майнові права, які засвідчує сертифікат на право та майновий пай є тотожними, а у разі ліквідації юридичної особи, є можливість отримання активів.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину майна, регламентується ст. 13 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 13.1, пп. 13.2.1 п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єкти спадщини, в тому числі об'єкти нерухомого та рухомого майна, оподатковуються за нульовою ставкою при отриманні спадщини спадкоємцями, що є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення, відповідно до пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти.

Розглядаючи підстави виникнення спірних правовідносин, необхідно врахувати, що судами попередніх інстанцій встановлено, - позивач є сином померлого ОСОБА_1. При цьому 30.09.2005 позивач ОСОБА_1. отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_2

Згідно ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.

Відповідно до наданої копії трудової книжки, позивач не є членом КСП "Дружба", а також не є членом його правонаступника, а саме - Сільськогосподарського виробничого кооперативу СВК "Дружба".

Відповідно до п. 17 розділу X Перехідні положення Земельного Кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства; сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, дохід від спадкового майна у вигляді земельної частки (паю), що є правом на частку у нерухомому майні, в даному випадку повинен бути оподаткований за нульовою ставкою.

З аналізу зазначених норм слідує, що успадковані сертифікати на право на земельну частку (пай) не можуть бути об'єктом оподаткування, оскільки вони не посвідчують майнове право особи, а є лише правовстановлюючими документами для набуття особою такого права відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.

Також слід відмітити обґрунтоване зазначення судами першої та апеляційної інстанцій про те, що сертифікат на право на земельну частку (пай) не можна розглядати як об'єкт комерційної власності поряд з корпоративним правом, оскільки в силу ст. 167 Господарського кодексу України право на земельну частку (пай) не визначає прав власника цього паю у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством та отриманні частки прибутку.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно відмовили в позові. А постанова Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15.09.2006 та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 22.11.2006 по справі № 2-а-60/2006 (22-6878/06) належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 215, 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Куйбишевської міжрайонної державної податкової інспекції у Запорізькій області відхилити.

Постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 15.09.2006 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22.11.2006 по справі № 2-а-60/2006 (22-6878/06) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.