К-155/07 Про стягнення недосплачених пенсійних виплат постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи - 01.04.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 05.10.2006 та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 04.12.2006 у справі за її позовом до обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області та управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення недосплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) ,

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області та управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення недосплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 05.10.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 04.12.2006, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи третьої категорії, перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області та управлінні Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області, проживає в с. Бовсуни Лугинського району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Їй виплачувались компенсація та доплати, які передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, а згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 № 836 (836-96-п) .

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, виходили з того, що виплати позивачу, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 (796-12) № 796, здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 № 836 (836-96-п) .

Щомісячна грошова допомога ОСОБА_1 у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства була виплачена за 2002-2005 роки у розмірі 2,10 грн. щомісячно та допомога громадянам, які працюють в зоні гарантованого добровільного відселення була виплачена за 2002-2005 роки у розмірі 10,50 грн. щомісячно.

Колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають абзацу 3 частини 1 статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати, а також частині 1 статті 39 цього Закону, відповідно до якої, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати, а пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що в період з вересня 2002 року по серпень 2005 року законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інші, крім мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком відповідно, критерії нарахування виплат або обмежують їх розмір.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат відповідно до статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виступала тільки мінімальна заробітна плата, а відповідно до статті 51 цього Закону - мінімальна пенсія за віком, розміри яких у зазначений позивачем період часу змінювалися законодавцем неодноразово. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальним законом (у 2002 - 2003 роках) або законом про Державний бюджет України на відповідний рік (2004 - 2005 роки). Зміст зазначених законів, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тільки стаття 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13.12.2001 № 2896 містила застереження Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2002-2005 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 № 836 (836-96-п) .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання щомісячної допомоги громадянам, які працюють в зоні гарантованого добровільного відселення, а також допомоги у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства із врахуванням розмірів мінімальної заробітної плати на відповідні роки за період з 01.09.2002 по 31.08.2005.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та в матеріалах справи не міститься відомостей про періоди, коли позивачу проводилися виплати оспорюваних сум, що унеможливлює розрахунок судом касаційної інстанції заборгованості, яка склалася, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

Також, вирішуючи даний спір, судам необхідно звернути увагу на те, які дії чи рішення відповідачів у межах наданих повноважень є неправомірними, дослідити законодавчі акти, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами за всіма заявленими вимогами, а також дослідити та проаналізувати Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці та соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 05.10.2006 та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 04.12.2006 необхідно скасувати, оскільки вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 05.10.2006 та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 04.12.2006 у справі за позовом ОСОБА_1 до обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області та управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення недосплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.