Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області та Управління праці та соціально захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2008 року у справі №2-а-6/2007 за позовом ОСОБА_1 до обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціально захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про зобов'язання вчинити дії, -

У вересні 2005 року позивачка звернулася до суду з позовом про зобов'язання виплатити на її користь кошти передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Зазначила, що вищевказані кошти виплачувалися їй не відповідно до Закону, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.2996 року, що призвело до порушення її прав.

Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2008 року, позов задоволено.

В касаційних скаргах Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області та Управління праці та соціально захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області просять скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та закрити провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3 категорії і з 29.12.2002 року отримує пенсію за віком та проживає в смт. Лугини Житомирської області. Відповідно до переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.07.1991 року № 106 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року № 17 (17-93-р) , вказане селище відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Статтями 37- 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особи, які проживають на території радіоактивного забруднення мають право на грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також позивачка має право згідно вищенаведених норм на доплату як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Постановою Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 року №8 "Про незалежність судової влади" (v0008700-07) звернуто увагу на те, що відповідно ст.ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами Закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові Закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

У Конституції України (254к/96-ВР) проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в України є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності Державі, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчутними та непорушними (ст.21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних Законів не може бути звужений (ст.22).

В Україні, відповідно до ст. 8 Конституції України визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.

Стверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими Законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватись органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводять до порушення принципів соціальної, правової держави.

Зупинення дії положень Законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках передбачених основним законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/200 (v008p710-05) 5 від 11 жовтня 2005 року по справі № 1-21/2005, а також у рішенні № 6-рп (v0a6p710-07) від 09.07.2007 року), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Кошти на пенсійне забезпечення громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в тому числі доплати до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення згідно п. 24 постанови Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 року "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" (987-2000-п) (чинного на оспорюваний період) перераховуються Державним казначейством централізовано Пенсійному фонду.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що при розрахунку суми вищевказаних коштів, слід керуватися Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету міністрів України № 836 від 26.07.1996 року (836-96-п) , яка порушує права позивача.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області та Управління праці та соціально захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області відхилити, а постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.