Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

При секретарі: Гуменюку І.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Стахановського міського суду Луганської області від 8 листопада 2007 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року,-

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Зазначив, що йому, як ветерану війни-учаснику бойових дій, відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2004-2007 роках проводилися не в повному обсязі, просив дії відповідача визнати протиправними та стягнути грошову допомоги у розмірі 4 258,45 гривень.

Постановою Стахановського міського суду Луганської області від 8 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року, позов задоволено частково, постановлено визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради з виплати позивачеві разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004, 2007 роки у розмірах нижчих, ніж встановлено статею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради на користь позивача 3 073,75 гривень грошової допомоги до 5 травня за 2004, 2007 роки та зобов'язано Головне управління Державного казначейства України у Луганській області провести відповідні видатки з Державного бюджету на ці виплати. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач має статус ветерана війни-учасника бойових дій, з врахуванням чого до 5 травня йому виплачувалась разова щорічна грошова допомога у розмірах: 2004 році - 120 гривень, 2005 і 2006 роках - по 250 гривень, 2007 році - 280 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин за 2005-2006 роки пріоритетними є норми Закону України "Про Державний бюджет України", однак рішеннями Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) та від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані неконституційними положення статей Законів України "Про Державний бюджет на 2004, 2007 роки", якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі 130 гривень та 300 гривень відповідно, а тому виплата разової щорічної грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни у 2004, 2007 роках повинна здійснюватись у розмірах, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Проте з висновками судів можна погодитись лише частково.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах - п'ять мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) учасникам бойових дій передбачена разова допомога в розмірі 130 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) - 270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) - 270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) - 300 гривень.

Тобто в даному випадку на період виникнення зазначених спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Отже для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статею 75 Конституції України (254к/96-ВР) Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) , у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

За таких підстав, в частині відмови в стягненні з відповідача суми недоплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2005, 2006 роки рішення судів є законними.

Що стосується 2004, 2007 років, то рішенням Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року було визнано неконституційними положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , якими встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) здійснюється інвалідам війни у розмірі 130 гривень, а рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) - пункт 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Водночас, згідно зі статею 147 Конституції України (254к/96-ВР) Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

При цьому відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України (254к/96-ВР) закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме дату нарахування і виплати позивачеві органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2004, 2007 роки" були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, підстави для визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради неправомірними відсутні, оскільки при виплаті щорічної одноразової допомоги до 5 травня в 2004 та 2007 роках відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного і статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, у частині задоволеного позову, вважає рішення судів попередніх інстанцій скасувати і в цій частині прийняти нове рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Стахановського міського суду Луганської області від 8 листопада 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року, у частині визнання незаконною бездіяльності і стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області у користь позивача щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004, 2007 роки, скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

В іншій частині постанову Стахановського міського суду Луганської області від 8 листопада 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.