Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача-1: Кравченко С.І.

відповідача-2: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький асфальто-бетонний завод" на постанову Господарського суду Запорізької області від 23.06.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 22.09.2006р.

у справі № 23/24-АП-18/231-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

до 1) Відкритого акціонерного товариства "Запорізький асфальто-бетонний завод"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промбізнеспроект"

про визнання угоди недійсною

У грудні 2004 року Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Запорізький асфальто-бетонний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промбізнеспроект" про визнання угоди недійсною на підставі ст.ст. 49, 58 Цивільного Кодексу УРСР (далі – ЦК УРСР (1540-06) ) із застосуванням наслідків, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив суд не застосовувати передбачені законом наслідки, посилаючись на те, що товарно-матеріальні цінності за спірною угодою не передавались, другого контрагента за спірною угодою виключено з ЄДРПОУ.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.06.2006 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 22.09.2006 р., позовні вимоги задоволено. Визнано недійсною угоду, оформлену договором № ПБ-03/04-03 від 03.04.2003 р. між ВАТ "Запорізький асфальто-бетонний завод" та ТОВ "Компанія "Промбізнеспроект". Провадження у справі відносно ТОВ "Компанія "Промбізнеспроект" закрито.

Не погоджуючись із прийнятими в справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ВАТ "Запорізький асфальто-бетонний завод" оскаржило їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права і закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача-1, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Компанія "Промбізнеспроект" було ліквідовано 17.03.2004 р., що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 13-1151 від 08.06.2006 р., наданого Головним управлінням статистики у Луганській області.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.06.2006р. провадження у справі відносно ТОВ "Компанія "Промбізнеспроект" закрито.

Між тим, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Отже відповідно до зазначеної норми процесуального права провадження у даній справі підлягало закриттю в цілому, а не відносно одного з відповідачів.

Проте, суд першої інстанції неправильно застосував приписи пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України і помилково закрив провадження тільки щодо відповідача-2.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи судове рішення місцевого господарського суду, на це порушення останнім норми процесуального права належної уваги не звернув.

Крім того, суд на момент ухвалення рішень у справі не мав правових підстав для застосування статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

З 1 січня 2004 року згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі – ЦК України (435-15) ) Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Чинним ЦК України (435-15) не передбачено таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР, а також відповідальності (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в дохід держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент виконання угоди, але не були передбачені ЦК України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Водночас у цьому випадку, не могли бути застосовані судами і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) (далі – ГК України (436-15) ).

Згідно з частиною 1 статті 207 цього Кодексу, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення та закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Таким чином, постанова Господарського суду Запорізької області від 23.06.2006р. та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 22.09.2006р. підлягають скасуванню з вищенаведених підстав, а провадження у даній справі – закриттю.

Керуючись ст.ст. 157, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжський асфальто-бетонний завод" задовольнити.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 23.06.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 22.09.2006р. в даній справі скасувати, закрити провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .