Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05 вересня 2006 року

у справі № 3/178/06-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення-рішення, першої податкової вимоги та другої податкової вимоги

У квітні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення, першої податкової вимоги та другої податкової вимоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори" (56-93) (далі - Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 (56-93) ) комунальний податок справляється з юридичних осіб.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 09 червня 2006 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 05 вересня 2006 року скасовано рішення суду першої інстанції та повністю відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, просив її скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову комплексу документальну перевірку Запорізької філії позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 жовтня 2002 року по 30 вересня 2005 року, за наслідками якої складено Акт (далі – Акт).

На підставі Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001662302/0 від 30 грудня 2005 року, яким Запорізькій філії позивача визначено податкове зобов’язання з комунального податку у сумі 3672 грн.

У зв’язку з несплатою позивачем у встановлений оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням строк, суми податкового зобов’язання відповідачем винесено податкові вимоги № 1/30 від 19 січня 2006 року та № 2/121 від 10 березня 2006 року.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" (далі - Закон України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ (1251-12) ) комунальний податок віднесено до місцевих податків.

Згідно з частиною третьою ст. 15 Закону України від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Відповідно до ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Виходячи з аналізу вищевикладеної норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо неправомірності визначення Запорізькій філії позивача податкового зобов’язання з комунального податку, оскільки філія не є юридичною особою, тобто не є особою, яка несе обов’язок щодо сплати зазначеного податку.

А відтак, судом апеляційної інстанції помилково надано перевагу Положенню про комунальний податок, затвердженому рішенням Запорізької міської Ради від 05 червня 2002 року за № 126, яким визначено, що платниками комунального податку є, зокрема, філії (окремі та інші відокремлені підрозділи), які не мають окремого балансу та розрахункового рахунку в установах банку, виходячи із чисельності працівників у складі підприємств, що є юридичними особами, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №56-93 (56-93) є нормативно-правовим актом, який за своєю юридичною силою є вищим за рішення міської ради.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанцій, яким визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення та податкові вимоги у зв’язку їх необґрунтованістю та незаконністю.

Отже, доводи касаційної скарги спростовують висновок суду апеляційної інстанції, зроблений з помилковим застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05 вересня 2006 року скасувати, а постанову Господарського суду Запорізької області від 09 червня 2006 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .

З оригіналом згідно