Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 29.03.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р.

у справі № АС-27/115-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ розваг"

до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова

про зобов’язання вчинити дії

У березні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ розваг" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова про зобов’язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що збільшена Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (далі – Закон України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) ) вартість торгового патенту з надання послуг у сфері грального бізнесу не може бути застосована у другому кварталі 2005 року, оскільки таке збільшення суперечить вимогам Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) (далі - Закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII (1251-12) ) та Бюджетного кодексу України (2542-14) .

Постановою Господарського суду Харківської області від 29 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10 липня 2006 року, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення судами порушено норми матеріального права, просив їх скасувати, та відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у другому кварталі 2005 року позивачем придбано 67 торгових патентів на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу за ставками, встановленими ст. 47 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV на загальну суму 70350 грн.

Відповідно до статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі - Закон України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР (98/96-ВР) ) патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами. Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік), зокрема, для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем вона становила 4200 гривень. Оплата вартості цього патенту провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.

Статтею 47 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV встановлено, що у 2005 році збільшується вартість торгового патенту на здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цінностей, надання послуг у сфері грального бізнесу. Встановлені частиною третьою статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР стосовно вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу цифри, зокрема "1400", замінено цифрами "4200". Цей Закон набрав чинності з 01 січня 2005 року.

У справі, що розглядається, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування вартості патенту, встановленої законом про державний бюджет, посилаючись на те, що її збільшення не узгоджено із загальними принципами оподаткування, визначеними, зокрема, Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII (1251-12) та порушено вимоги частини третьої ст. 27 Бюджетного кодексу України щодо строків оприлюднення законів України, які впливають на дохідну та видаткову частини бюджету.

Крім того, судами зазначено, що закон України про державний бюджет на відповідний рік не відноситься до законодавства про оподаткування та зміни до Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР (98/96-ВР) внесені з порушенням шестимісячного строку. передбаченого Законом України від 25 червня 1991 року №1251-XII (1251-12) .

Цей висновок судів першої та апеляційної інстанції є наслідком порушення правил застосування ними норм права, а саме перевагу було надано положенням Закону України від 25 червня 1991 року №1251-XII (1251-12) і Бюджетного кодексу України (2542-14) , які щодо спірних правовідносин є загальними, у той час як перевагу мають спеціальні норми, за наведених обставин – це норми Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР (98/96-ВР) та Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) . Крім того, останній прийнято пізніше із вищезгаданих законодавчих актів, що теж надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи.

Таким чином, задовольняючи позов, суди необґрунтовано виходили з того, що вартість патенту не могла встановлюватися законом про державний бюджет.

Наведену вище норму Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) не визнано неконституційною.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Отже, застосуванню підлягала вартість патенту, встановлена законом про державний бюджет, оскільки він був прийнятий пізніше і вніс зміни до Закону від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР (98/96-ВР) щодо розмірів ставки на торгові патенти.

А відтак, відмова відповідача внести зміни до облікової картки позивача шляхом зменшення суми нарахувань за другий квартал 2005 року та збільшення суми переплати є правомірною.

Отже, оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне на підставі статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Київському районі м.Харкова задовольнити.

Постанову Господарського суду Харківської області від 29 березня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 10 липня 2006 року у даній справі скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .