Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-плюс" на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року

у справі № 9/476пд

за позовом Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-плюс"

2. Приватного підприємства "КСВД"

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Донкерампромсировина"

про визнання господарського зобов’язання недійсним

У липні 2006 року Добропільська об’єднана державна податкова інспекція звернулась до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-плюс", Приватного підприємства "КСВД", третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Донкерампромсировина" про визнання господарського зобов’язання недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарське зобов’язання відповідно до договору б/н від 07.12.2004 року на поставку нафтопродуктів між ТОВ "Модус-плюс" та ПП "КСВД" на загальну суму 104937,00 грн., є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків, передбачених статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Постановою Господарського суду Луганської області від 15.08.2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року постанову Господарського суду Луганської області від 15.08.2006 року скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим в справі рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Модус-плюс" оскаржило його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду другої інстанції з мотивів порушення цим судом норм матеріального права та залишити в силі постанову Господарського суду Луганської області від 15.08.2006 року.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.12.2004 року між відповідачами по справі було укладено договір б/н, відповідно до умов якого ПП "КСВД" зобов’язалось передати, а ТОВ "Модус-плюс" прийняти та оплатити нафтопродукти в асортименті.

Відповідно до пункту 1.1 договору б/н від 07.12.2004 року поставку товару передбачалося здійснити протягом 2004 року.

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору оплата товару здійснюється в порядку безготівкового розрахунку на підставі виставленого продавцем рахунку протягом одного банківського дня.

На виконання умов договору б/н від 07.12.2004 року ПП "КСВД" було видано прибуткову накладну № ПН-0000034 від 07.12.2004 року на суму 104937,00 грн. Відповідно до даних платіжних доручень № 71, 72, 73 від 07.12.2004 року відповідачем - 1 було перераховано відповідачу – 2 суму 104937,00 грн.

Суд першої інстанції відмовив у позові у зв’язку з недоведеністю вимог податкового органу щодо наявності умислу на приховування від оподаткування прибутку та доходів та внаслідок того, що Цивільний кодекс України (435-15) не містить такі публічно-правові наслідки укладання недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР. Зазначив, що цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладання угоди з метою суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладання угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України) не є адміністративно-правова конфіскація. Цивільний кодекс України (435-15) не має норми, яка була б аналогічною зокрема за наслідками статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність визнання господарського зобов’язання за договором б/н від 07.12.2004 року недійсним, оскільки воно укладено з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, а саме порушує основні принципи оподаткування, зокрема, ухилення від оподаткування, відсутність підприємства за юридичною адресою, неподання звітності до органів податкової служби, із застосуванням наслідків статті 208 Господарського кодексу України.

Проте, суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитися з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Акта № 03 від 10.02.2006 року Ленінської МДПІ у зв’язку з припиненням юридичної особи та визнанням недійсною реєстрації в якості платника податку на додану вартість, ПП "КСВД" виключено з Реєстру платників податку на додану вартість.

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 15.08.2006 року засновника ПП "КСВД" Костомарова С.В. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, а саме за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарське зобов’язання за договором б/н від 07.12.2004 року є таким, що укладено з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Водночас, при задоволенні позову судом другої інстанції не було враховано того, що вимоги про визнання недійсним господарського зобов’язання недійсним в порядку, передбаченому частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає наявність підстав для закриття провадження в цій частині з наступних мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 1.1 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 Господарського кодексу України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, умови договору б/н від 07.12.2004 року відповідачами по справі було виконано у грудні 2004 року.

Проте, податковий орган лише у липні 2006 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов’язання та застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, тобто з порушенням встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків.

Суд апеляційної інстанції на дану обставину уваги не звернув і помилкового застосував до спірних правовідносин наслідки, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, поза межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для скасування постанов судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про відмову в позові у зв’язку з закінченням строків, встановлених законом для притягнення правопорушників до відповідальності, та про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України в частині позовних вимог податкового органу про визнання господарського зобов’язання за договором б/н від 07.12.2004 року недійсним в порядку, передбаченому статтею 207 Господарського кодексу України.

Керуючись статтями ст.ст. 157, 220, 222, 223, 228, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-плюс" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Луганської області від 15.08.2006 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року у даній справі скасувати.

В частині позовних вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним провадження у справі закрити, а в решті - прийняти нове рішення про відмову у позові.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .

З оригіналом згідно