Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради про визнання неправомірною відмови та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення,

24 жовтня 2007 року ОСОБА_1подано позов до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суми щорічної грошової допомоги за 2005-2007 роки.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІІ групи, а тому за правилами статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Посилаючись на те, що розмір виплачуваної йому допомоги не відповідає розміру, встановленому вказаною статтею, позивач просив стягнути недораховану суму допомоги за 2005-2007 роки.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2008 року, позов задоволено частково: визнано протиправною відмову відповідача у виплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки, стягнуто недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення в сумі 2 908 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою на них, в якій просив їх скасувати.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам війни ІІІ групи - чотири мінімальних заробітних плат.

Отже вихідним критерієм обрахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення є розмір мінімальної заробітної плати.

Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Дію положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Зупинення положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Як вбачається з матеріалів справи, виплата разової грошової допомоги у 2007 році відповідачем було здійснена 14 серпня 2007 року, тобто після прийняття Конституційним судом України рішення N 6-рп/2007, а тому такі дії відповідача не можна визнати правомірними.

Разом із тим заслуговують на увагу доводи скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім іншого, з підстав пропуску строку звернення до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду щодо виплати недоплаченої грошової допомоги у 2005 році, оскільки порушення прав позивача мало місце у 2007 році після відмови відповідача задовольнити вимоги позивача.

З таким висновком суду не погоджується колегія суддів, оскільки порушення прав позивача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги мало місце саме у 2005 році, а про своє порушене право позивач дізнався 12 жовтня 2005 року - в день виплати йому вказаної допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Крім того, порушенням норм процесуального права є зазначення в судовому рішенні конкретних сум щорічної грошової допомоги, які підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідачі порушили норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен був визнати такі дії незаконними і зобов'язати відповідачів провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Відповідно до ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року змінити, виклавши абзац 3 її резолютивної частини в такій редакції:

"Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради здійснити ОСОБА_1нарахування та виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , на 14 серпня 2007 року."

В іншій частині постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2008 року скасувати.

Постанову набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.