Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради міста Сімферополя на постанову Київського районного суду міста Сімферополя від 20 лютого 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради міста Сімферополя про стягнення недорахованої щорічної грошової допомоги,

24 жовтня 2007 року ОСОБА_1. подано позов до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради міста Сімферополя, відповідно до уточнених вимог якої позивач просив визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату суми одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01 січня 2005 року по жовтень 2007 року.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 2 категорії, а тому за правилами статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Посилаючись на те, що розмір виплачуваної йому допомоги не відповідає розміру, встановленому вказаними статтями, позивач просив зобов'язати відповідача здійснити відповідні перерахунки та виплати.

Постановою Київського районного суду міста Сімферополя від 20 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 28 жовтня 2008 року, позов задоволено частково: зобов'язано відповідача зробити перерахунок та виплату недоотриманої позивачем щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2006 роки; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся з касаційною скаргою на них, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В касаційній скарзі зроблено посилання на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат.

Отже вихідним критерієм обрахунку одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС щорічної грошової допомоги на оздоровлення є розмір мінімальної заробітної плати.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення недонарахованої суми щорічної допомоги за 2005 рік, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Що стосується позовних вимог про стягнення вказаної допомоги за 2006 рік, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню.

Положення ст. 48 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Судами встановлено, що Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради міста Сімферополя здійснило нарахування та виплату щорічної грошової допомоги в 2006 році в розмірі 100 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Положення п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не були визнані неконституційними, а тому висновок судів щодо неправомірності дій відповідача є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради міста Сімферополя задовольнити частково.

Змінити постанову Київського районного суду міста Сімферополя від 20 лютого 2008 року, виклавши її резолютивну частину в такій редакцій:

"Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради міста Сімферополя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2005 рік відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

В задоволені решти позовних вимог відмовити."

Ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2008 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.