Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 20.11.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2007р. у справі № 46/402-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія Емеральд"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про визнання нечинним рішення,

за участю представників:

позивача – Стефанівський В. С.,

відповідача – Євтіч І. О.,

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія Емеральд", з урахуванням послідуючої заяви, подано позов про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 23.08.2006р. № 0001112200/0 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у вигляді пені в розмірі 369 857 грн. 06 коп.

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.11.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2007р. у справі № 46/402-А позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що всі товари були ввезені на митну територію України без порушення встановленого законодавством строку; перебування товарів під митним контролем неможливе без їх фактичного ввезення в Україну; товар своєчасно був ввезений та задекларований позивачем в режимі митного складу; Державній податковій адміністрації України не було надано права та на неї не покладено обов’язок надання податкових роз’яснень щодо застосування норм Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, вважаючи їх прийнятими при правильному застосуванні норм законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваного рішення став акт від 07.08.2006р. № 2658-3651/22-0206/32183336 про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог валютного законодавства за період з 29.03.2005р. по 03.08.2006р. в якому зазначено про порушення позивачем ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме: станом на 03.08.2006р. на митному ліцензійному складі зберігається товар на загальну суму 61 289,47 дол. США, в т. ч. 27 857,17 дол. США за контрактом купівлі-продажу № 02DS-04 від 02.08.2004р., укладеним з фірмою "Martin Yaffe International Ltd" (Великобританія), 33 431,30 дол. США за контрактом купівлі-продажу № 01DS-04 від 14.05.2004р., укладеним з фірмою "Corpa Limited" (Китай).

Крім того, в акті відповідачем вказано, що на момент перевірки товар на зазначені суми згідно ВМД типу ІМ 74 зі штампом Київської регіональної митниці знаходиться під митним контролем та зберігається на митному ліцензійному складі; дебіторська та кредиторська заборгованість по укладеним контрактам відсутня; датою імпорту слід вважати дату надходження товару на митну територію України, фактичного перетину ним митного кордону України, що підтверджується проставленням відтиску штампа на CMR, товаросупровідних документах і означає початок перебування товару під митним контролем, але при обов’язковій наявності ВМД типу ІМ 40, оформленої відповідно до вимог п. 8 Положення про вантажну митну декларацію.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву термін, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості (ч. 1 ст. 4 вказаного Закону).

Згідно абз. 18, 38 ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами; момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

З аналізу положень п. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 40, ч. 2 ст. 43 Митного кодексу України слідує, що всі товари, які ввозяться на митну територію України, підлягають митному контролю як сукупності дій, пов’язаних з їх переміщенням через митний кордон, при цьому такий контроль розпочинається з моменту перетинання товарами митного кордону.

Відповідно до п. 23 ст. 1 вказаного кодексу переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях - переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов’язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація.

Вантажна митна декларація, згідно з Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997р. № 574 (574-97-п) , не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт перетину товарами митного кордону України. Нею засвідчується, зокрема, факт перебування імпортованих товарів у відповідному митному режимі.

Таким чином, застосування органами державної податкової служби пені в даному випадку можливе лише в разі перевищення 90-денного терміну поставки (імпорту) товарів, що визначається моментом перетинання товаром митного кордону України, з дати здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента та за умови відсутності індивідуальної ліцензії Національного банку України на таке перевищення. При цьому наявність оформленої належним чином вантажної митної декларації типу ІМ 40 не вимагається.

За вказаних обставин, зважаючи на перегляд судових рішень в межах касаційної скарги, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову повністю є вірним, рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 20.11.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2007р. у справі № 46/402-А – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.