м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді-доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

при секретарі: Сірик Ю.В.

за участю представників:

Головного управління комунальної власності м. Києва – Грищенко Н.В.

Київської міської ради – Гулько А. Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Головного управління комунальної власності м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року у справі №8/181 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Джерело-Д" до Головного управління комунальної власності м.Києва та Київської міської ради про зобов`язання вчинити дії та визнання рішення частково нечинним, -

У березні 2008 року ТОВ ВКФ "Джерело-Д" звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання рішення 5-ї сесії 5-го скликання Київської міської ради від 01.11.2007р. №1109/3942 частково нечинним, та покладення на Головне управління комунальної власності м. Києва зобов’язання вчинити дії - провести експертну оцінку ринкової вартості нежитлового приміщення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року, позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

В касаційній скарзі Головне управління комунальної власності м. Києва, до якої приєдналась Київська міська рада, просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Кожне рішення, дія чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень породжує певні правові наслідки для групи осіб чи особи..

Держава згідно положень статті 55 Конституції України кожному гарантувала право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п.1ч.1ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, суди попередніх інстанцій вірно розглянули дану справу за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Згідно положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ ВКФ "Джерело-Д" відповідно до охоронно-орендного договору на використання пам’ятки історії та культури від 01.10.1994 року орендує нежитлові приміщення площею 192,8 кв. м

В подальшому позивачем було укладено охоронно-орендний договір № 01/99 від 01.01.1999 року на зазначені вище приміщення в нежитловому будинку з Київським науково-методичним центром по охороні реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій приміщень.

Київською міською радою 23.12.2003 року було прийнято рішення № 293/1168, на підставі якого між позивачем та Київським науково-методичним центром по охороні реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій було укладено охоронно-орендний договір № 01/2004 від 01.01.2004 року нежитлових приміщень площею 192,8 кв. м

Рішенням 5-ї сесії 5-го скликання Київської міської ради від 22.08.2007 року № 148/1982 від 22.08.2007 року Київська міська рада продовжила термін дії охоронно-орендного договору та надала дозвіл позивачу переукласти з Київським науково-методичним центром по охороні реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 192,8 кв.м. (напівпідвал та підвал) у нежитловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 5/31., зі ставкою орендної плати 7%.

На виконання рішення міськради від 22.08.2007 р. про продовження терміну дії охоронно-орендного договору та його переукладення ТОВ ВКФ "Джерело-Д" 22.09.2007 року було направлено до Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій пропозицію про переукладання зазначеного договору.

Однак, Київська міська рада оскаржуваним рішенням від 01.11.2007р.. №1109/3942 визнала нечинним рішення ради від 22.08.2007р. про продовження терміну дії охоронно-орендного договору та надання дозволу позивачу на переукладення з Київським науково-методичним центром по охороні реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій охоронно-орендного договору.

Тобто, оскаржуваним рішенням Київська міська рада в односторонньому порядку розірвала зазначений охоронно-орендний договір, без наявності встановлених ст. 782, 783 ЦК України та іншими нормативними актами підстав для розірвання такого договору, без мотивування причин прийняття міською радою такого рішення.

Щодо вимог позивача про спонукання проведення експертної оцінки вартості майна, орендарем якого є позивач, то слід зазначити наступне.

Згідно пункту 9.1. Порядку передачі майна територіальної громади м. Києва (далі Порядок), затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 року № 34/91, оцінка об’єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Виходячи з вимог п. 6 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі Положення), затвердженого рішенням Київської міської ради № 584/744 від 10.07.2003 року, Головне управління комунальної власності м. Києва здійснює в межах своїх повноважень функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади м. Києва та державним майном, що передане до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Головне управління комунальної власності м. Києва готує пропозиції щодо надання дозволу на передачу в оренду нежилих будинків, приміщень, споруд комунальної власності територіальної громади м. Києва, погоджує проекти договорів оренди; готує в установленому порядку матеріали на розгляд міської комісії по розгляду питань щодо використання нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Києва (п. 7 Положення).

Відповідно до пункту 9.2. Порядку, у разі прийняття Київрадою рішення про передачу комунального майна в оренду, Головним управлінням комунальної власності м. Києва в засобах масової інформації оголошується конкурс на відбір експертів –оцінювачів.

У подальшому для здійснення експертної оцінки ринкової вартості майна для розрахунку орендної плати об’єкта оренди Головне управління комунальної власності м. Києва, в якості замовника, орендар, в якості платника, та експерт-оцінювач – переможець конкурсу, в якості виконавця, укладають тристоронній договір щодо виконання експертизи вартості орендованого майна (9.4. Порядку).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ГУ комунальної власності м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 22.08.2007 року № 148/1982 було проведено конкурс по відбору експертів, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Головним управлінням комунальної власності було проведено оцінку нежитлових приміщень, хоча їх оцінка є необхідною передумовою для переукладення охоронно-орендного договору на виконання рішення Київської міської ради від 22.08.2007 року № 148/1982.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Головним управлінням комунальної власності м. Києва порушено пункт 7 вказаних вище Положення та пунктів 9.1., 9.2., 9.4. Порядку, тому позовні вимоги про спонукання вчинити дії є обґрунтованими.

Також судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що оскаржуване рішення міської ради суперечить приписам ст..144 Конституції України (254к/96-ВР) та п.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України визнаються незаконними в судовому порядку, тому рішення Київської міської ради від 01.11.2007р.. №1109/3942 підлягає визнанню нечинним.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій про невідповідність оскарженого рішення Київської міської ради нормам Конституції та законам України не спростовують, та не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Головного управління комунальної власності м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:239 Кодексу адміністративного судочинства України