Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів Білуги С.В.

Гаманка О.І.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Сперкач Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1. та його представника ОСОБА_2.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2007 року у справі за його позовом до управління Служби безпеки в м. Києві про перерахунок пенсії, -

У вересні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до управління Служби безпеки в м. Києві про перерахунок пенсії. У позові зазначав, що він прослужив в Службі безпеки України 15 років. З 2005 року був звільнений в запас. Після звільнення йому була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) . Вважає, що на підставі чинного законодавства відповідач повинен був здійснювати перерахунок йому пенсії після введення підвищення грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) . Позивач просив зобов'язати управління Служби безпеки в м. Києві: визнати його право на отримання пенсії з урахуванням підвищення в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01 липня 2006 року і довічно; провести виплату йому різницю пенсії за минулий час між підвищенням з урахуванням розрахункового розміру мінімальної пенсії за віком і обчисленням, виходячи з фактичного розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01 липня 2006 року по дату винесення рішення у справі; визнати його право на перерахунок пенсії з урахуванням підвищення на 150% фактичного розміру мінімальної пенсії за віком з 01 вересня 1999 року по 30 червня 2006 року; провести виплату різниці пенсії за минулий час між підвищенням з урахуванням розрахункового розміру мінімальної пенсії за віком і обчисленням, виходячи з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком з 01 вересня 1999 року по 30 червня 2006 року включно.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати постанову Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2007 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1. проходив військову службу в органах КДБ (колишнього СРСР) та органах Служби безпеки України в період з 20 грудня 1978 року по 31 серпня 1993 року.

Згідно наказу Голови Служби безпеки України від 11 серпня 1993 року №442 позивач звільнений у запас за власним бажанням, наказом управління Служби безпеки по м. Києву та Київській області від 20 серпня 1993 року №206 був звільнений з дійсної військової служби з 31 серпня 1993 року.

Судами також встановлено, що з 11 квітня 1986 року по 15 серпня 1988 року позивач брав участь у бойових діях у Республіці Афганістан, належить до категорії учасників війни у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.

ОСОБА_1. призначена і виплачується пенсія на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 (2262-12) року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив і з ним погодився суд апеляційної інстанції, що не можуть бути прийняті до уваги положення статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із наступними змінами про те, що особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, зазначених цим Законом, та частиною 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

При розгляді позову ОСОБА_1. суди виходили з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) встановлено розмір 19 грн. 91 коп. з якого повинен проводитись розрахунок відповідних підвищень під час призначення та перерахунку пенсії позивача.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може.

Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

При розгляді справи судам необхідно було виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств) підлягають оцінці на відповідність як Конституції України (254к/96-ВР) , так і законам України. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягає застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до пункту "г" статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасникам бойових дій та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) пенсії за вислугу років підвищуються на 150% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року зі змінами, внесеними Законом України від 04 квітня 2006 року №3591-IV (3591-15) учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна спеціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 05 липня 1999 року №996-XIV прожитковий мінімум на одну особу щороку затверджується Верховною Радою України в закону про державний бюджет України на відповідний рік.

На зазначену суперечність між законами і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суди не звернули належної уваги, не дали відповідної оцінки та не зробили правильних висновків, виходячи з вимог частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суди не встановили, коли саме позивачу була призначена пенсія - суд першої інстанції послався на те, що позивач був звільнений з військової служби з 31 серпня 1993 року, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1. був звільнений в запас у 2005 році.

Судами не встановлено коли було порушено право позивача та чи не пропустив він встановлений законом строк звернення за захистом своїх прав.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанови судів першої та апеляційної інстанцій у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргуОСОБА_1задовольнити.

Постанову Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2007 року у справі за його позовом до управління Служби безпеки в м. Києві про перерахунок пенсії скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.