Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2007 року

та постанову господарського суду Луганської області від 16.02.2007 року

у справі № 9/30н-ад господарського суду Луганської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Калькалит Україна 1"

до 1. Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

2. Управління Державного казначейства у м. Луганську

про скасування податкового повідомлення-рішення та відшкодування податку на додану вартість, -

Постановою господарського суду Луганської області від 16.02.2007 року (з урахуванням ухвали від 30.03.2007 року про виправлення описки), залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2007 року, задоволено позовні вимоги ТОВ "Калькалит Україна 1" та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську від 15.08.2006 року № 0000152360/03. Відшкодовано з Державного бюджету України на користь ТОВ "Калькалит Україна 1" податок на додану вартість в сумі 286490 грн. за декларацією за травень 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 1703,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, Ленінська МДПІ у м. Луганську оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів – без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що Ленінською МДПІ у м. Луганську було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Калькалит-Україна-1" з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства за травень 2006 року.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт від 08.08.2006 року № 452/23-6/33701543, в якому перший відповідач дійшов висновку, що у відповідності до підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) позивач не мав права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2006 року, оскільки це підприємство зареєстроване в якості платника податку на додану вартість менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за результатами якого подається заява на бюджетне відшкодування.

На підставі даного акта перевірки Ленінською МДПІ у м. Луганську прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2006 року № 0000152360/0, яким ТОВ "Калькалит-Україна-1" відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2006 року у розмірі 286490 грн.

Відповідно до підпункту "а" підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Проаналізувавши вказану правову норму, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що для набуття права на отримання бюджетного відшкодування у разі нарахування податкового кредиту у зв’язку з придбанням основних фондів, законодавець не потребує ні реєстрації суб’єкта господарювання в якості платника податку на додану вартість не менше ніж за 12 календарних місяців до моменту подання заяви про бюджетне відшкодування, ні наявності обсягів оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців не менших, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.

Як встановлено судами, ТОВ "Калькалит Україна 1" зареєстровано в якості суб’єкта господарювання виконавчим комітетом Луганської міської ради 04.08.2005 року та 22.08.2005 року зареєстровано Ленінською МДПІ у м. Луганську в якості платника податку на додану вартість.

Згідно договору купівлі-продажу від 20.04.2006 року позивачем придбано шляхом викупу у Лисичанської територіальної громади нежитлову триповерхову будівлю.

Відповідно до Закону України від 06.03.1992 року № 2171-ХІІ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) позивач сплатив податок на додану вартість до управління власності Лисичанської міської ради платіжним дорученням № 41 від 20.04.2006 року в сумі 286489,6 грн.

У податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2006 року зазначена сума була відображена у складі податкового кредиту, а в декларації з податку на додану вартість за травень 2006 року - заявлена до відшкодування шляхом перерахування на рахунок підприємства.

Таким чином, оскільки ТОВ "Калькалит Україна 1" податковий кредит у квітні 2006 року нарахований внаслідок придбання основних фондів, що не заперечується податковою інспекцією, то враховуючи виключення з правила, передбаченого підпунктом "а" підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР (а саме, крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів), ним правомірно заявлено до бюджетного відшкодування за травень 2006 року податок на додану вартість в сумі 286490 грн. Відповідно відмова податкового органу у наданні такого бюджетного відшкодування є неправомірною.

Колегія суддів зазначає, що право на бюджетне відшкодування є матеріальним правом позивача, захист якого гарантовано частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Неправомірна відмова Ленінської МДПІ у м. Луганську у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість порушила право власності юридичної особи (позивача у справі), зокрема на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, а саме: своєчасно, в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати це відшкодування із бюджету.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2007 року та постанову господарського суду Луганської області від 16.02.2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення, а ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2007 року та постанову господарського суду Луганської області від 16.02.2007 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.