Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Волинській області

на постанову Господарського суду Волинської області від 04.07.2007р. у справі № 05/64-92А та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2007р. (справа № 22а-3708/07)

за позовом Державної податкової адміністрації у Волинській області

до:

1) Приватного підприємства "Європацукор",

2) Приватного підприємства "Агрофірма "Киянин",

за участю Прокуратури Волинської області

про визнання недійсною угоди,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – 1 – Колєсов М. Г.,

відповідача – 2 – не з’явились,

Прокуратури Волинської області – не з’явились,

Генеральної прокуратури України – Атаєва Д. К.,

29.03.2007р. Державною податковою адміністрацією у Волинській області подано позов про визнання недійсним договору № 419 від 02.03.2006р., укладеного між Приватним підприємством "Європацукор" та Приватним підприємством "Агрофірма "Киянин" на загальну суму 2442439 грн. 98 коп.; стягнення в дохід держави з Приватного підприємства "Європацукор" та Приватного підприємства "Агрофірма "Киянин", відповідно, 2442439 грн. 98 коп. – вартості отриманих послуг та 2442439 грн. 98 коп. отриманих від Приватного підприємства "Європацукор".

Підставами для визнання договору недійсним позивачем зазначені ст. ст. 207, 208, 234 ЦК України, п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", та вказано, що директор Приватного підприємства "Агрофірма "Киянин" не має будь-якого відношення до діяльності підприємства, будь-яких документів, пов’язаних з його діяльністю, не підписував; Приватне підприємство "Агрофірма "Киянин" в податкових деклараціях не відобразило угоду в податкових деклараціях, не сплачувало податки по цій операції; Приватним підприємством "Європацукор" не надано жодного документу на виконання оспорюваної угоди.

Постановою Господарського суду Волинської області від 04.07.2007р. у справі № 05/64-92А, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2007р. (справа № 22а-3708/07) в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що надання послуг та розрахунок за їх надання згідно оспорюваного договору підтверджені; перший відповідач не може нести відповідальності за несплату податків його контрагентом за договором та за можливу недостовірність включених до Єдиного державного реєстру відомостей про нього; пояснення директора другого відповідача не можуть бути підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з реєстру і не позбавляє правового значення виданих за господарськими операціями податкових накладних; законодавством не передбачено обов’язку сторони договору перевіряти повноваження представника контрагента на його укладення; норми ЦК та ГК України (436-15) не розповсюджуються на податкові відносини; посилання позивача на ст. ст. 49, 62 ЦК УРСР помилкове у зв’язку з їх нечинністю; актом перевірки підтверджено правильність віднесення першим відповідачем до складу валових витрат витрати за оспорюваним договором.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу та уточнення до неї в яких просить скасувати постанову та ухвалу, прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 67 Конституції України, ст. ст. 49, 62 ЦК УРСР, ст. ст. 237, 239 ЦК України, ст. ст. 69, 86, 163 КАС України.

Присутній в судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України вимоги касаційної скарги підтримав.

Приватне підприємство "Європацукор" в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення – без змін вважаючи, що суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні.

Приватне підприємство "Агрофірма "Киянин" та Прокуратура Волинської області заперечення на касаційну скаргу не подали.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників першого відповідача та Генеральної прокуратури України, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.03.2006р. за № 419 між Приватним підприємством "Європацукор" та Приватним підприємством "Агрофірма "Киянин" укладений договір згідно якого відповідач-1 доручає, а відповідач-2 приймає на себе зобов’язання з надання інформаційно-консультаційних послуг по аналізу технічного стану підприємства. Факт виконання договору обома сторонами судами попередніх інстанцій встановлений, підтверджується матеріалами справи та позивачем не спростовується.

Необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з’ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідно до абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Позивачем, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не доведено в чому саме полягали мета і умисел сторін при укладенні спірного договору завідомо суперечливі інтересам держави і суспільства, оскільки укладений між відповідачами договір виконаний про що свідчать належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем укладення між відповідачами договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є вірним.

Крім того, безпідставність позову в частині визнання недійсним договору обумовлює також безпідставність позову в похідній від неї іншій частині позову щодо застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій.

Разом з тим судами не враховано, що вимоги про визнання недійсними угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства відповідно до ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, не можуть бути предметом позову.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу. Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби в такому випадку можуть на підставі п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Зазначення в касаційній скарзі про те, що відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій не застосували положення ст. ст. 49, 62 ЦК УРСР є безпідставним, оскільки 1 січня 2004 року, згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , ЦК УРСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність, а отже його застосування до цивільних відносин, що виникли пізніше є неправомірним.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Волинській області задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Волинської області від 04.07.2007р. у справі № 05/64-92А та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2007р. (справа № 22а-3708/07) в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Ухвала складена у повному обсязі 03.04.2009р.

З оригіналом згідно