Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Матолича С.В., Харченка В.В., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Волинської області від 07 листопада 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року у справі №1/123-64А за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Колківський держлісгосп" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 16822,80грн., -

У серпні 2007 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Державного підприємства "Колківський держлісгосп" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 16822,80грн.

Постановою господарського суду Волинської області від 07 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, а самі зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 251 особу, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 9 осіб.

Згідно розрахунків, здійснених позивачем, середньооблікова кількість штатних працівників відповідача, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 7 осіб. З урахуванням, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив відповідача для працевлаштування інвалідів складає 10 робочих місць, з яких 1 робоче місце фінансується за рахунок державного бюджету, відповідачем не виконано норматив для забезпечення працевлаштування інвалідів в кількості 2 робочих місць та розраховано адміністративно-господарські санкції та пеню на загальну суму 16822,80 грн.

Відповідно до частин 1, 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (далі – Закон) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас частинами 1, 5 статті 19 цього Закону для відповідача установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, що становить 10 осіб. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Отже, відповідач не зобов"язаний здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.

Натомість відповідачем вжито заходи по створенню робочих місць, що підтверджується наказами "Про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів" від 04.01.2006 року № 2 та "Про проведення атестації робочих місць за умовами праці", положеннями колективного договору.

Крім того, відповідач щомісячно впродовж 2006 року інформував центр зайнятості про наявність вакансій робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З листа Маневицького районного центру зайнятості від 06.09.2007 року вбачається, що бажаючих працевлаштуватися у відповідача відповідно до запропонованих вакансій не було.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Волинської області від 07 листопада 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.