Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Кременчука

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 травня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2005 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Кременчука про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час,

У серпні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Кременчука про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час. Зазначав, що працював на посаді спеціаліста першої категорії Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Кременчука, виконуючи обов'язки оперативного чергового Пункту управління цивільної оборони м. Кременчука. В період з січня 1999 року по червень 2002 року працював понад встановлену статтями 50, 51 Кодексу законів про працю України норму тривалості робочого часу, яка не була оплачена відповідно до вимог ст. 106 КЗпП.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 травня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2005 року, позов задоволено. Стягнуто з Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Кременчука на користь ОСОБА_1 заробітну плату за роботу у надурочний час в розмірі 3827,57 грн.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суди визнали, що право позивача на оплату роботи в надурочний час за період з 1999 року по червень 2002 року порушено відповідачем, а тому підлягає поновленню.

Проте такий висновок зроблено передчасно.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про аварійно-рятувальні служби" трудові відносини в професійних аварійно-рятувальних службах регулюються законодавством України про працю.

Питання про залучення працівників до надурочних робіт та оплату за ці роботи врегульовані Кодексом законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач працював на посаді спеціаліста першої категорії Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Кременчука, виконуючи обов'язки оперативного чергового Пункту управління цивільної оборони м. Кременчука. В період з січня 1999 року по червень 2002 року останній працював понад встановлену статтями 50, 51 Кодексу законів про працю України норму тривалості робочого часу.

Частиною першою ст. 106 КЗпП встановлено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Актом перевірки № 217 від 17.12.2004 року Територіальної державної інспекції праці в Полтавській області встановлено, що ОСОБА_1 працював в надурочний час, проте оплату за роботу в надурочний час йому не здійснено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач відмовив у виплаті заробітної плати за роботу в надурочний час, оскільки вважав, що позивач понад норму робочого часу не працював. Отже, відповідачем оспорюється право на одержання частини заробітної плати.

За вирішенням спору про оплату праці працівники можуть звернутись до суду в строки, що передбачені ст. 233 КЗпП України.

У справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тому суд відповідно до цього положення має з'ясувати зазначену дату.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи у липні 2002 року, а до суду з зазначеним позовом звернувся лише у серпні 2003 року.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є не обґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

В порушення вимог процесуального закону суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, не звернули уваги на вказані обставини та у рішеннях не зазначили чи пропущено позивачем строк звернення до суду.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції на допущені цим судом порушення вимог закону уваги не звернув, та не виправив їх.

Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тому допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 220, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Кременчука задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 травня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.