Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Брайка А.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю:

представників позивача –Кочакова І.А., Сафрончика М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2006 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року

у справі № А 17/265-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маклайф"

до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі

про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення, -

У липні 2006 року ТОВ "Маклайф" звернулось до суду з позовом до Центральної МДПІ у м. Кривому Розі про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення № 0000152303/0 від 29 червня 2006 року.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2006 року позов задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення Центральної МДПІ у м. Кривому Розі від 29 червня 2006 року № 0000152303/0.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Маклайф" 3, 40 грн. судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Центральна МДПІ у м. Кривому Розі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Центральна МДПІ у м. Кривому Розі провела позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Маклайф" за період з 01 квітня 2003 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої було складено акт № 465/230/31550710 від 23 червня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення ТОВ "Маклайф" підпункту 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 93916, 10 грн., в тому числі в травні 2004 року – 4066, 00 грн., в червні 2004 року – 6564, 00 грн., в липні 2004 року – 5681, 00 грн., в серпні 2004 року – 1881, 00 грн., у вересні 2004 року – 3438, 00 грн., в листопаді 2004 року – 5590, 00 грн., в грудні 2004 року – 5168, 00 грн., в січні 2005 року – 4495, 00 грн., в лютому 2005 року – 2541, 00 грн., в березні 2005 року – 3127, 00 грн., в квітні 2005 року – 2538, 00 грн., в травні 2005 року – 3648, 00 грн., в червні 2005 року – 3063, 00 грн., в липні 2005 року – 2818, 00 грн., в серпні 2005 року – 2779, 00 грн., у вересні 2005 року – 4532, 00 грн., у жовтні 2005 року – 6407, 00 грн., в листопаді 2005 року – 5 530, 00 грн., в грудні 2005 року – 7293, 00 грн., в січні 2006 року – 1242, 00 грн., в лютому 2006 року – 7423, 00 грн., в березні 2006 року – 4093, 00 грн., на підставі податкових накладних ТОВ "Артана" та ТОВ "Київ-Експерт". При нарахуванні податкових зобов’язань ТОВ "Маклайф" з податку на додану вартість за перевіряємий період порушень не встановлено.

29 червня 2006 року Центральна МДПІ у м. Кривому Розі на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000152303/0, яким визначила ТОВ "Маклайф" суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 139313, 60 грн., у тому числі 93916, 00 грн. – основний платіж та 45397, 60 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Згідно листа ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 12408/7/23-702 від 20 червня 2006 року ТОВ "Київ-Експерт" звітувало з січня 2005 року по жовтень 2005 року, а звітність за листопад і грудень 2005 року, січень - березень 2006 року подана не була, за юридичною адресою підприємство не знаходиться.

Згідно листа ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 12366/7/23-702 від 20 червня 2006 року ТОВ "Артана" звітність не подавало і місцезнаходження його встановити неможливо.

Відповідно до листа 29 вересня 2006 року № 12/1-7/2160 Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві станом на 15 вересня 2006року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України значиться ТОВ "Артана" і ТОВ "Київ-Експерт".

Згідно листа ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 27 вересня 2006 року ТОВ "Артана" за період з 01 травня 2004 року по 01 вересня 2006 року не є платником податку на додану вартість, а ТОВ "Київ-Експерт" за період з 01 березня 2005 року по 01 вересня 2006 року сплатило 200, 00 грн. податку на додану вартість.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість за наслідками операцій з ТОВ "Артана" і ТОВ "Київ-Експерт", оскільки ним були виконані всі необхідні законодавчі умови для цього.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (перший і другий абзаци підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезгаданого Закону).

Право на податковий кредит виникає після настання дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дати виписки відповідного рахунку (товарного чека) (в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків) або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в залежності від того, яка подія наступила раніше (положення підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону).

Документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, що випливає з положень абзацу першого підпункту 7.2.3 п. 7.2 та підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу першого підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вищезазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів в Законі України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , таких як обов’язкова сплата постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні товару покупець зобов’язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов’язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого і покладено законодавчий обов’язок, що безпосередньо витікає з визначення терміну "платник податку", наведеному в п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за наслідками операцій придбання у ТОВ "Артана" і ТОВ "Київ-Експерт" товарів (робіт, послуг) ТОВ "Маклайф" сформувало податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних, які були виписані зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Угоди між підприємствами не були визнані недійсними. Товарність операцій податковим органом не оспорюється. Відповідачем не надано доказів того, що контрагенти позивача на момент здійснення операцій не були платниками податку на додану вартість.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій з ТОВ "Артана" і ТОВ "Київ-Експерт".

Доводи касаційної скарги вищевикладене не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Центральної МДПІ у м. Кривому Розі підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2006 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі залишити без задоволення, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.