Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді - Панченка О.Н.

Суддів - Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Штульмана І.В.

Мироненка О.В.

при секретарі - Козаченко О.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення та додаткове рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2004 року і від 21 травня 2004 року, а також на ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 липня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1на неправомірні дії начальника Управління праці та соціального захисту населення Христинівської районного державної адміністрації -

Заявниця звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії начальника Управління праці та соціального захисту населення Христинівської районного державної адміністрації. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є ветераном війни. У 1935 році вона одружилась із ОСОБА_2., проживала разом з ним і знаходилася на його утриманні до дня його смерті. ОСОБА_2. був учасником війни та був визнаний інвалідом 2 групи від загального захворювання, тому згідно п.2 ч.1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ця обставина є підставою для поширення і на неї чинності зазначеного вище закону. Крім того, під час Великої Вітчизняної війни вона працювала в колгоспі ім. Калініна, с. Христинівка, тому відповідно до п.2 ч.1ст.9 Закону України зазначеного вище закону має статус ветерана війни та належить до категорії "учасник війни". Постановою Кабінету міністрів України від 12 квітня 1995 року №265 (265-95-п) "Про одноразову допомогу окремим категоріям громадян у зв'язку із 50-ю річницею перемоги у Великій Вітчизняній війні має право на отримання 2 мінімальних пенсій за віком, однак вище зазначеної допомоги вона не отримала до теперішнього часу. Дізнавшись про допомогу, вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила здійснити вказану оплату. Відповідачем було відмовлено у задоволенні її заяви. Просила визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати виплатити одноразово 100 грн.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2004 року скарга задоволена частково. Визнано неправомірними дії відповідача по розгляду її звернення та надання відповіді. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2004 року, суд зобов'язав відповідача виплатити заявниці одноразову допомогу.

Окремою ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 21 травня 2004 року про порушення, допущені відповідачем було доведено до відома начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації.

Не погоджуючись із рішеннями та ухвалою суду першої інстанції, представник заявниці та відповідач звернулися із апеляційними скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування судового рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22 липня 2004 року апеляційні скарги представника заявниці та відповідача задоволено частково, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано. Скаргу залишено без розгляду, оскільки справу належить розглядати в порядку позовного провадження.

Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, представник заявниці звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду України, який листом від 29 березня 2007 року на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року №697-У (697-16) передав для розгляду цивільну справу до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 8 травня 2007 року на підставі п.10 "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , направив справу для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що заявниця є ветераном війни. У 1935 році вона одружилась із ОСОБА_2., проживала разом з ним і знаходилася на його утриманні до дня його смерті. ОСОБА_2. був учасником війни та був визнаний інвалідом 2 групи від загального захворювання, тому згідно п.2 ч.1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ця обставина є підставою для поширення і на неї чинності зазначеного вище закону. Крім того, під час Великої Вітчизняної війни вона працювала в колгоспі ім. Калініна, с. Христинівка, тому відповідно до п.2 ч.1ст.9 Закону України зазначеного вище закону має статус ветерана війни та належить до категорії "учасник війни". Постановою Кабінету міністрів України від 12 квітня 1995 року №265 (265-95-п) "Про одноразову допомогу окремим категоріям громадян у зв'язку із 50-ю річницею перемоги у Великій Вітчизняній війні має право на отримання 2 мінімальних пенсій за віком, однак вище зазначеної допомоги вона не отримала до теперішнього часу. Дізнавшись про допомогу, вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила здійснити вказану оплату. Відповідачем було відмовлено у задоволенні її заяви. Просила визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати виплатити одноразово 100 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи без розгляду скаргу, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, про те, що відповідно до ст. 248-6 ЦПК України (в редакції 1963 року), суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається у порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на подачу позову на загальних підставах.

З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам процесуального права, а доводи касаційної скарги її не спростовують.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами ст. 211 КАС України сторони мають право на оскарження в касаційному порядку судових рішень суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку. Рішення суду першої інстанції від 14 квітня 2004 року, додаткове рішення цього ж суду від 21 травня 2004 року були скасовані ухвалою суду апеляційної інстанції, а окрема ухвала від 21 травня 2004 року не переглядалась в апеляційному порядку, у зв'язку з чим в цій частині касаційна скарга не може бути розглянута, а касаційне провадження в частині було відкрито помилково.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 липня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.