Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Сергейчука О.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі Руденко Н.В.

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2006

у справі № 15/133/06 господарського суду Миколаївської області

за позовом акціонерного товариства закритого типу Миколаївське обласне підприємство "Втормет"

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Постановою господарського суду Миколаївської області від 19.06.2006, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2006, позов задоволено; визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення Центральної МДПІ у м. Миколаєві від 28.02.2006 № 0005962300/0 про зменшення в картці особового рахунку АТЗТ "Втормет" бюджетного відшкодування з ПДВ за березень, квітень 2004 року, лютий, березень 2005 року на загальну суму 658691,00 грн., застосування штрафних ( фінансових ) санкцій в сумі 187466,5 грн., від 28.02.2006 № 0005952300/0 про визначення АТЗТ "Втормет" податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 602301,00 грн., в тому числі основний платіж 401534,00 грн. та штрафні ( фінансові ) санкції 200767,00 грн.

Судові рішення вмотивовані висновком суду про правомірне включення позивачем до сум податкового кредиту, задекларованих за березень, квітень 2004 року, лютий, березень 2005 року, ПДВ в загальній сумі 1060225,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ "Південний регіональний центр" на поставку металобрухту.

В касаційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, правонаступника Центральної МДПІ у м. Миколаєві, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій підпункту 7.4.1 пункту 7.4. підпункту 7.7.5 пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що АТЗТ "Втормет" правомірно включило в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень 2004 року, лютий, березень 2005 року до податкового кредиту податок в загальній сумі 1060225,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ "Південний регіональний центр" та ТОВ "Агрометал" на поставку металобрухту, сплачений у ціні придбання на розрахунковий рахунок постачальників. Як наслідок правомірного включення податку у вказаній сумі до податкового кредиту, за висновком судів попередніх інстанцій у позивача за даними податкових декларацій за вказані звітні податкові періоди виникло право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, зокрема у сумі 658691,00 грн., щодо якої МДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення 28.02.2006 № 0005962300/0.

Такий висновок, однак, зроблений без дотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст. 11 КАС України щодо офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

Згідно з частинами четвертою та п’ятою цієї статті суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, чинній до внесення змін в цю статтю Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України" від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів /робіт, послуг/ протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

З огляду на це встановлення обставин щодо правильності визначення платником податку на додану вартість в податковій декларації суми податкового кредиту входить до предмету доказування в судовому процесі при розгляді судом спору стосовно права платника податку на бюджетне відшкодування з цього податку.

Правила податкового обліку сум податкового кредиту встановлені пунктом 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно з підпунктом 7.4.1 якого / в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ (2505-15) , / податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених / нарахованих / платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За визначенням пункту 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва і обігу / валові витрати / - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів / робіт, послуг /, які придбаваються / виготовляються / таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Обґрунтовуючи довід про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту ПДВ в сумі1060225,00 грн., ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва посилалась, зокрема, на такі обставини, як скасування рішеннями судів державної реєстрації, визнання недійсними статутних документів або ліквідацію ТОВ "Комтекс", ТОВ "Долоніт", ПП "Делія", ПП "Адлер", ТОВ "Стім", ПП "Соня", ПП "Ріконус", ПП "Торіус", постачальників у ланцюгу поставки металобрухту до позивача, відсутність вказаних підприємств за юридичною адресою, приховування фактичного місцезнаходження їх керівних органів, неподання податкової та іншої звітності до контролюючих органів, несплату цими підприємствами податків впродовж всього періоду їх діяльності; ненадання позивачем документального підтвердження факту транспортування металобрухту, витрат на його зберігання.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальність за винні дії іншої особи, у зв’язку з чим порушення закону вказаними суб’єктами господарювання не може бути підставою для настання негативних наслідків для позивача.

Разом з тим, виходячи з положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та з огляду на наведені доводи ДПІ, в судовому процесі підлягав встановленню факт використання позивачем металобрухту у власній господарській діяльності, що в свою чергу вимагає встановлення факту поставки такого товару позивачу. Необхідність встановлення дійсності поставки обумовлена тим, що за змістом норми зазначеного підпункту право на податковий кредит виникає саме у зв’язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, операції з продажу яких є об’єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", що передбачає реальну наявність предмету продажу / результату роботу, послуги /, а не просте перерахування грошових сум між суб’єктами господарювання.

Надані позивачем податкові накладні для підтвердження сум сформованого податкового кредиту свідчать про значні обсяги поставок металобрухту, що об’єктивно обумовлювало відповідні по величині витрати на транспортування, складування металобрухту як у позивача, так і у його постачальників, наявності засобів транспортування, укладання договорів перевезення тощо.

Суттєве значення для встановлення дійсних обставин у справі мають і факти використання придбаного металобрухту у господарській діяльності позивача з встановленням конкретних господарських операцій.

Для встановлення факту поставки металобрухту суду слід виявити та витребувати в тому числі з власної ініціативи, як того вимагає частина четверта ст. 11 КАС України, докази на підтвердження цих обставин.

Згідно з частиною другою ст. 3 Господарського кодексу України метою підприємницької діяльності є одержання прибутку. Останнє передбачає розсудливість суб’єкта господарювання у виборі, зокрема контрагентів по господарсько-виробничих відносинах при здійсненні господарської діяльності, до того ж, якщо ці відносини виникають з приводу розпорядження товарно-матеріальними цінностями значної вартості. Здійснення позивачем постійної діяльності в сегменті ринку з поставки металобрухту, дає підстави для висновку про його обізнаність з колом інших постійних учасників цього ринку. Вище ж вказані суб’єкти господарювання, як свідчать матеріали справи, є постійними в ланцюгу поставок металобрухту позивачу.

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які досліджені в судовому засіданні.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог частин 4,5 ст. 11 КАС України призвело до невідповідності ухвалених судових рішень ст.159 цього Кодексу, що відповідно до ст.227 цього ж Кодексу є підставою для скасування цих рішень та направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, забезпечити дотримання принципу офіційного з’ясування обставин справи та вирішити спір відповідно до встановлених дійсних обставин справи і вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва задовольнити частково, скасувати постанову господарського суду Миколаївської області від 19.06.2006, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2006, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.