Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учаснику війни за 2004-2006 роки у сумі 2746,07грн.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2006, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06.03.2007, позов задоволено частково. Стягнуто з Управління праці, соціального захисту населення та житлових субсидій Мелітопольської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1, яка мешкає у АДРЕСА_1, суму недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги учаснику війни за 2006 рік у розмірі 946,00грн.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2006 та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 06.03.2007 та просить винести нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що висновок суду відносно недоплати Управлінням позивачу 946,00грн. не відповідає обставинам справи, тому що Управління виконало свої функції відносно виплати допомоги позивачу у 2006 році у повному обсязі і всі кошти отримані відповідачем з Державного бюджету на ці цілі виплачені ветеранам війни згідно ст.95 Конституції, ст. 87 Бюджетного кодексу, ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 28, ст. 44, ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік". Управління виконує функції виплати допомоги, а не встановлює розміри цих виплат і не має повноважень щодо надання центральним органам виконавчої влади пропозицій, заявок відносно розміру допомоги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є учасником війни, що підтверджується посвідченням Д №082921.

Статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що позивач має право на щорічну одноразову грошову допомогу, яка має надаватись до 05 травня в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України від 20 грудня 2005 року №3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) (ст.30) установлено виплату цієї допомоги учасникам війни в розмірі 50 гривень.

Зазначений Закон України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідного року, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеною статтею Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статті 30 відповідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) .

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції. Тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2006 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06.03.2007 скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.