Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Дебальцевської міської ради на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року у справі №2а-208/2007 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради про визнання неправомірною відмови у виплаті допомоги на оздоровлення, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради про визнання неправомірною відмови УПСЗН сплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2005-2007 роки, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на день фактичної виплати.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано незаконними дії відповідача та зобов'язано відповідача виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2005, 2007 роки.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі ЧАЕС), інвалідом 3 групи (1 категорія), у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Фактично відповідачем виплачена позивачу щорічна допомога на оздоровлення: за 2005 рік - 90 грн. (виплата здійснена у жовтні 2005р.); за 2006 рік - 90 грн. (виплата здійснена у вересні 2006р.); за 2007 рік - 90 грн. (виплата здійснена у квітні 2007р.).

Дані обставини ніким із сторін не оспорюються.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) , якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, інвалідам третьої групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. При цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: з 1 вересня 2005 р. - 332 грн., з 1 липня 2006 р. - 375 грн., з 1 квітня 2007 року - 420 гривень.

Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.

Пункт 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 6-рп від 09.07.2007 року.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3 частині 2 статті 6, частині 2 статті 8, частині 2 статті 19, статтями 21, 22, пункту 1 частини 2 статті 92, частинами 1 та 2, 3 статті 95 Конституції України

Тобто, Верховна Рада України не має повноважень, при прийнятті Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не Постанови КМУ, якими було встановлено конкретні розміри допомоги.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про те, що дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у сумі 90 грн. є неправомірними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради відхилити, а постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.