К-1991/07 Про стягнення коштів отриманих від здійснення діяльності з грального бізнесу з без наявності відповідної ліцензії - 12.03.2009 Прийняття

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2006, в позові ДПІ в м. Івано-Франківську до повного товариства "Струтинський-Воловик" про стягнення 35228,00 грн., отриманих від здійснення діяльності з грального бізнесу з 05.06.2005 по 30.09.2005 без наявності відповідної ліцензії, відмовлено з тих підстав, що відповідач вчасно звернувся до Головного управління економіки Івано-Франківської обласної державної адміністрації із заявою про продовження строку дії ліцензії на право організації та утримання тоталізаторів, гральних закладів, однак у зв’язку з неузгодженістю підзаконних актів із Законом України "Про внесення змін до закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України" від 25.03.2005 № 2505-ІУ ( Закон від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) ) ліцензія впродовж вказаного періоду часу не була видана, що за висновком суду виключає вину товариства у порушенні законодавчого припису щодо ліцензування вказаного виду діяльності.

В касаційній скарзі ДПІ в м. Івано-Франківську просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій пункту 29 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", частини 44 ст. 103 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України".

Заперечуючи проти касаційної скарги, повне товариство "Струтинській-Воловик" просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 ст. 3 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Пунктом 29 ст. 9 цього Закону із змінами, внесеними Законом від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) , запроваджено ліцензування діяльності з організації та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуску та проведення лотерей, організації діяльності з проведення азартних ігор.

Частиною 7 ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

До суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.

Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій ( частини 2, 3, 4 ст. 22 цього Закону ).

Згідно з пунктом 2 ст. 11 Закону України "Про державну податкові службу в Україні" органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, як, зокрема подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна ( пункт 11 ст. 10 цього Закону ).

Згідно зі ст. 239 Господарського кодексу України серед адміністративно-господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, передбачено вилучення прибутку (доходу).

Статтею 240 цього Кодексу встановлено, що прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

Норма наведеної статті є відсилочною, оскільки самостійно не встановлює підстав для вилучення в доход бюджету незаконно одержаного прибутку ( доходу ). Такою ж є і норма пункту 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", якою встановлені лише повноваження державних податкових інспекцій на звернення до суду з позовами, зокрема про стягнення в доход держави коштів, одержаних без установлених законом підстав, при відсутності визначення цією нормою підстав для такого стягнення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з відсутності вини відповідача в здійсненні діяльності з організації та утримання грального закладу ( букмекерської контори ) з 05.06.2005 по 30.09.2005 без ліцензії, з посиланням на те, що в цей період ліцензії уповноваженими органами не видавалися, а також на сплату відповідачем вартості торгового патенту на цей період діяльності та встановлених законами податків за її фінансово-економічними показниками.

Проте обов’язкова вимога Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) щодо ліцензування здійснюваної відповідачем діяльності не ставиться цим Законом чи іншими законами в залежність від будь-яких умов. Статтею 23 цього Закону передбачено, що шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом. Це дає підстави господарюючому суб’єкту для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним виконанням органом ліцензування покладених на нього законом функцій щодо видачі ліцензій, але не означає, що такий суб’єкт має право здійснювати діяльність, що підлягає ліцензуванню, без наявності ліцензії з посиланням на те, що ліцензія не була видана безпідставно.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій зроблений з порушенням частини 3 ст. 3, пункту 19 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", оскільки здійснення діяльності, що підлягала ліцензуванню, без наявності ліцензії у всякому випадку є порушенням встановлених законом правил здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, судами не було встановлено наявність встановлених законом підстав для стягнення з відповідача в доход бюджету отриманих від здійснення без ліцензії діяльності з грального бізнесу грошових коштів у сумі 35228,00 грн., що вимагало застосування вище наведених норм матеріального права, які судами першої та апеляційної інстанцій, однак не були застосовані.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наявність чи відсутність підстав для стягнення грошових коштів, які складають суму позову, з відповідача в доход бюджету та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 220, 22-3, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську задовольнити частково, скасувати постанову господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2006, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.