Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Чумаченко Т.А., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Добровської сільської ради про покладення обов'язку надати земельну ділянку, -

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зобов'язати Добровську сільську раду виділити йому земельну ділянку із земель запасу жилої забудови по вул. Берегова у с. Перевальне Сімферопольського району під будівництво жилого дому, відповідно до передбачених Земельним кодексом України (2768-14) норм.

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Добровської сільської ради від 20 жовтня 2006 року йому відмовлено у видачі вказаної земельної ділянки, оскільки ця земля призначена для розміщення та обслуговування сезонних пасажирів.

Постановою Сімферопольського районного суду АР Крим від 02 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду АР Крим від 06 листопада 2007 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір по суті, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що дана справа є адміністративною.

Однак такий висновок є помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм процесуального права.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що сільська рада має право розпоряджатися землями територіальних громад, яке вона здійснює шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

надання земельних ділянок у користування та вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до того самого Кодексу;

викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організації землеустрою;

координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства;

підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до Земельного кодексу (2768-14) ;

встановлення та зміни меж районів у містах з районним поділом;

інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому сільська рада згідно із зазначеною вище статтею має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі сільська рада є не суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовано на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Судами встановлено, що предметом спору є рішення, прийняте з питань землекористування, на підставі невідповідності його вимогам закону та відновлення права користування земельною ділянкою.

Суди попередніх інстанцій, встановивши ці обставини, не звернули уваги на те, що у відносинах, які склалися між сторонами, вони за умови надання відповідної документації мали рівні права та можливості стосовно набуття прав на спірну земельну ділянку, а селищна рада як власник землі була вільною у виборі суб'єкта при наданні йому таких прав у встановленому законом порядку, в цих відносинах не здійснювала владних управлінських функцій та не виступала як суб'єкт владних повноважень.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею передачі відповідних прав щодо неї, а також законності угод між рівноправними сторонами, може бути розглянутий за правилами КАС.

Оскільки підстави позову випливають зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов'язаний безпосередньо зі здійсненням владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.

Відповідно до ч.1 ст. 228 КАС України, судові рішення обов'язково скасовуються, а позовна заява залишається без розгляду або закривається провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Якщо ж провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України.

За таких обставин, згідно вимог ст. 228 КАС України, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі повинно бути закрито, що не позбавляє ОСОБА_1 звернутись із відповідним позовом до суду цивільної юрисдикції.

Керуючись ст.ст. 157, 220, 221, 222, 223, 228, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сімферопольського районного суду від 02 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 06 листопада 2007 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Добровської сільської ради про покладення обов'язку надати земельну ділянку - закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд справи даної категорії відноситься до юрисдикції цивільного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.