Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Чумаченко Т.А.,

Сороки М.О., Лиски Т.О., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Горохолинської сільської ради про визнання рішень сесії сільської ради від 21.07.2003 року і 12.04.2000 року незаконними, -

У липні 2004 року ОСОБА_4, ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернулись до суду із позовною заявою про визнання неправомірними рішення Горохолинської сільської ради від 21 липня 2003 року про облаштування нового кладовища в селі Горохолина.

Свої вимоги мотивували тим, що приймаючи зазначене рішення сільська рада порушила права жителів села на санітарну безпеку, оскільки вибране місце під кладовище не відповідає вимогам Державних санітарних правил та норм № 2.2.2.028-99 "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" та Державним будівельним нормам України ДБН-360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", в яких зазначається, що санітарно-захисна зона кладовища становила не менше 300 метрів.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2005 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним рішення сесії Горохолинської сільської ради від 12 квітня 2000 року "Про обмін земельних ділянок в урочищі "між цвинтарями" с. Горохолино для облаштування кладовища" та поновлено строк позовної давності для оскарження даного рішення. В решті позовних вимог відмовлено, за безпідставністю.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2005 року це рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, Горохолинська сільська рада подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

В касаційній скарзі сільською радою зазначено, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо поновлення строку для звернення з позовом і що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані фактичні обставини справи, зокрема що земельна ділянка, яка виділена під облаштування кладовища, є фактично продовженням діючого сільського кладовища, яке функціонувало на той момент коли позивачі здійснювали там забудову, але у них ніколи не виникало нарікань з приводу сусідства їхніх осель з діючим кладовищем та проблем щодо санітарної безпеки.

В зв'язку з цим в скарзі вона робиться висновок щодо порушень судами норм матеріального та процесуального права.

Позивачами подано пояснення на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу Богородчанської сільської ради залишити без задоволення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності зі ст. 50 Конституції України, ст. 40 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" громадяни мають право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Як вбачається з матеріалів справи, саме з цього приводу позивачами оспорювалось рішення сесії Горохолинської сільської ради від 12 квітня 2000 року "Про обмін земельних ділянок в урочищі "між цвинтарями" с. Горохолино для облаштування кладовища", як таке, що порушує їх права.

Згідно ст. 15 зазначеного вище Закону планування та забудова населених пунктів, повинна, передусім, передбачати створення найбільш сприятливих умов для життя, а також для збереження і зміцнення здоров'я населення.

У відповідності з ч. 3.5 розділу 3 Державних санітарних правил та норм "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" 2.2.2.028-99 кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 метрів.

Оскільки оскаржуваним рішенням планувалось провести облаштування сільського кладовища в урочищі "Між цвинтарями" на відстані до 80 м. від житлових забудов суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання вказаного вище рішення незаконним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують і при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушень матеріального та процесуального права ними допущено не було.

За правилами ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає. Що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Горохолинської сільської ради залишити без задоволення, а рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2005 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2005 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.