К-17808/08 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення (податок на прибуток підприємств) - 11.03.2009 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі по тексту – позивач, ВАТ "Рівнеазот") звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської об’єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту – відповідач, Рівненська ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 19.08.2005 р. №0004172341/0/23-624.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 02.-03.11.2005 р. у справі №18/236 (суддя Гудак А.В.), яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р. (головуючий суддя – Бонк Т.Б., судді Марко Р.І., Бойко С.М.) позовні вимоги задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 19.08.2005 р. №0004172341/0/23-624.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.09.2007 р. (головуючий суддя – Пилипчук Н.Г., судді Конюшко К.В., Ланченко Л.В., Нечитайло О.М., Степашко О.І.) скасовано ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2006 р. та направлено справу на новий розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 р. (головуючий суддя – Обрізко І.М., судді Улицький В.З., Онишкевич Т.В.) скасовано постанову Господарського суду Львівської області від 02.-03.11.2005 р.; прийнято нову постанову, якою відмовлено ВАТ "Рівнеазот" у задоволенні позовних вимог.

ВАТ "Рівнеазот", не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 р., звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а постанову Господарського суду Львівської області від 02.-03.11.2005 р. залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ВАТ "Рівнеазот" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.08.2005 р. Рівненською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0004172341/0/23-624, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 12 152 913,00 грн., в т.ч. 6 212 755,00 грн. основного платежу та 5 940 158,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення від 19.08.2005 р. №0004172341/0/23-624 прийнято на підставі акту "Про результати планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот", код ЄДРПОУ 05607824 за період з 01.04.2004 року по 31.03.2005 року" від 16.08.2005 р. №882/295/23-600/05607824 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в наслідок порушення п.п. 1.20.1, п.п. 1.20.5, п. 1.20 ст. 1; п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5; п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2, п. 8.1, п.п. 8.3.9 п. 8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" занижено податок на прибуток за 2004 р. на 6 212 755,00 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ВАТ "Рівнеазот" надавши встановленим обставинам у справі правової оцінки та враховуючи досліджені ним докази виходив з безпідставності висновків Акту перевірки та правомірності заявлених вимог позивача. Крім того, судом першої інстанції зазначено про те, що Рівненською ОДПІ безпідставно нараховано штрафні санкції з посиланням на норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а саме на дію мораторію під час винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.

Львівський апеляційний господарський суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції при обґрунтуванні своєї позиції обмежився лише нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , при цьому не зазначивши встановлених судом першої інстанції обставин, не надавши їм правової оцінки та не зазначивши мотивів, з яких не враховано окремі докази.

З урахуванням зазначених підстав, Вищий адміністративний суд України скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду. Крім того, судом касаційної інстанції правомірно звернуто увагу суду на те, що виходячи із ст. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Стосовно зобов’язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобов’язаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Така позиція відповідає і вимогам ч. 1 ст. 23 цього ж Закону, згідно із якою з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову Господарського суду Рівненської області від 02.-03.11.2005 р. та постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з правомірності висновків Акту перевірки.

Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України не погоджується з висновками Акту перевірки з наступних підстав.

1. В частині висновків Акту перевірки щодо заниження ВАТ "Рівнеазот" валових доходів у розмірі 9 373 493,00 грн. внаслідок порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд апеляційної інстанції виходив з правомірності застосування Рівненською ОДПІ звичайних цін на адипінову кислоту виробництва позивача, яка експортувалась.

Так, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до п. 1.20. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) звичайна ціна - це ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов’язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 1.26. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) пов’язана особа - це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім’ї. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, що позивач мав господарських відносини із пов’язаними особами, а контрагенти не є пов’язаними особами, оскільки не мають ознак пов’язаних осіб, наведених у п. 1.26 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Пункт 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає оподаткування операцій саме із пов’язаними особами.

Згідно із п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Відповідно до пп. 7.4.3. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з юридичними особами, які не є платниками податку, встановленого ст. 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. Отже, зазначеним пунктом встановлюється оподаткування операцій саме з пов’язаними особами.

Отже, для застосування п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" необхідна наявність в їх сукупності таких умов: 1) особа, яка купує товар повинна бути пов’язаною особою із продавцем товару; 2) особа, яка купує товар не повинна бути платником податку, встановленого ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", або сплачувати податок на прибуток за іншою ніж позивач ставкою.

Оскільки, судами попередніх інстанцій не встановлено, що покупці адипінової кислоти є пов’язаними особами з позивачем в розумінні п. 1.26 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а положення п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" поширюються на операції саме з пов’язаними особами, в т.ч. і на операції пов’язаними особами, що не являються платниками податку встановленого ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" або сплачують податок на прибуток за іншими ставками (в даному випадку на покупців адипінової кислоти взагалі не поширюється дія Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ), то Вищий адміністративний суд України підтримує висновки суду першої інстанції про необґрунтованість висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок реалізації товарно-матеріальних цінностей за цінами нижче ніж звичайні.

Зазначена правова позиція також підтримана ухвалою Верховного Суду України від 04.11.2004 р., якою залишено без змін постанову Вищого господарського суду України від 16.06.2004 р. у справі №11/52-0.

Крім того, судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги те, що відповідно до п.п. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, що Рівненською ОДПІ визначенні податкових зобов’язань за цим епізодом не враховано.

2. В частині висновків Акту перевірки щодо завищення ВАТ "Рівнеазот" валових витрат у розмірі 1 970 200,00 грн. внаслідок порушення вимог вимоги пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при здійсненні господарських операцій з компанією "Emerson Global Holdings LTD", Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ВАТ "Рівнеазот" необхідно довести не лише факти здійснення господарських операцій, які встановлені судами попередніх інстанцій, а й їхній зв’язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

При цьому, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, на думку судової колегії, оскільки ведення та зберігання інших документів (кошторисної документації; нормативно-технічної документації; списків працівників, які виконували роботи; перепусток на підприємство) не передбачено правилами ведення податкового та бухгалтерського обліку, то вимоги Рівненської ОДПІ про надання зазначених документів є неправомірними, а господарські операції проведені між позивачем та компанією "Emerson Global Holdings LTD" підтверджується, як встановлено судом першої інстанції, належними первинними бухгалтерськими документами - актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг).

3. В частині висновків Акту перевірки щодо завищення ВАТ "Рівнеазот" валових витрат у розмірі 1 184 361,00 грн. по господарських операціях з ТОВ "КСБ "Дельта", яке виконувало для позивача роботи по демонтажу основних фондів, та валових витрат у розмірі 830 378,68 грн. по операціях з ЗАТ "Аудиторсько-консультаційна фірма "Современные бизнес-технологии", Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Порядок віднесення витрат платника податку до складу валових витрат визначений ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що послуги, отримані від ТОВ "КСБ "Дельта" полягали в ліквідації (демонтажі) металоконструкцій, що, на думку судової колегії, пов’язано з підготовкою та організацією виробництва, яке полягає у тому, що підприємство здійснюючи свою діяльність створює нові, поліпшує вже існуючі та ліквідує вже непотрібні основні фонди; послуги, отримані від ЗАТ "Аудиторсько-консультаційна фірма "Современные бизнес-технологии" пов’язанні із організацією виробництва, а їх надання підтверджується відповідними актами прийому-передачі виконаних робіт, які наявні в матеріалах справи та досліджені судами попередніх інстанцій.

При цьому, п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено встановлювати додаткові обмеження по віднесенню витрат до складу валових витрат, а перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат визначені у п. 5.3 ст. 5 цього Закону. На думку судової колегії, витрати позивача на послуги (роботи) отриманні від своїх контрагентів не відносяться до тих витрат, які не підлягають включенню до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, на думку Вищого адміністративного суду України, судом апеляційної інстанції невірно розтлумачено положення п.п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених у зв’язку з підготовкою, організацією та веденням виробництва, оскільки чинним законодавством чітко визначено, що до складу валових витрат включаються не тільки витрати, від яких очікується отримання доходу, а і витрати, які пов’язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва, тобто витрати на господарські операції, які не пов’язані з отриманням доходу.

4. В частині висновків Акту перевірки щодо завищення ВАТ "Рівнеазот" валових витрат у розмірі 36 984,18 грн. по утриманню об’єкту соціальної інфраструктури – з приводу придбання позивачем для Палацу культури і спорту "Хімік" світлового та звукового обладнання для сцени, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації): спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, у разі якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційно діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів).

З урахуванням викладеного, ВАТ "Рівнеазот" мало право включити до складу валових витрат витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності Палацу культури та спорту "Хімік" при умові якщо: 1) Палац культури і спорту "Хімік" перебував на балансі і утримувався позивачем станом на 01.07.1997 р. (дату набрання чинності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ); 2) витрати здійсненні позивачем не є капітальними затратами, які підлягають амортизації, а призначенні на утримання, експлуатацію або забезпечення основної діяльності Палацу культури та спорту "Хімік", що судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано.

5. В частині висновків Акту перевірки щодо завищення валових витрат у розмірі 452 038,44 грн. внаслідок віднесення до їх складу витрат на обслуговування делегацій, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Витрати підприємства спрямовані на виготовлення або реалізацію продукції, це витрати пов’язані з вирішенням питань, що виникли при виконанні контракту, при укладанні договорів, при веденні переговорів і тому подібне, безпосередньо відносяться до складу валових витрат та до потреб, пов’язаних з веденням господарське діяльності, а отже, на думку судової колегії, прийом делегацій, які приїжджають на підприємство для вирішенні питань, пов’язаних із веденням господарської діяльності сторін, і витрати які у зв’язку з цим виникають у підприємства, слід віднести на потреби, пов’язанні з веденням господарської діяльності.

Положення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки вказана норма визначає вид витрат, які позивачем не здійснювалися і до валових витрат не включалися.

Так, п.п .5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарське діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг ті відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктами 7.11 цього Закону, та витрат, пов’язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4. цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб.

Таким чином, з наведеної норми слідує, що до складу валових витрат не відносяться витрати на проведення заходів, які пов’язані з дозвіллям, розважальні заходи і т.п. Витрати на прийом делегацій, груп осіб, які є уповноваженими представниками установ, підприємств організацій, представляють їх інтереси, ведуть переговори не можна вважати витратами на проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, а відтак і відсутні підставі для застосування положень п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, безпідставно не прийняв до уваги те, що відповідно п. п. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З урахуванням відсутності порушень положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) позивачем відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій на підставі п. 17.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Посилання суду першої інстанції на норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а саме на дію мораторію під час винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, як на підставу задоволення позову, зроблено судом першої інстанції помилково, але помилковість мотивів постанови Господарського суду Рівненської області від 02.-03.11.2005 р. не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що постанова Господарського суду Рівненської області від 02.-03.11.2005 р. прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 р. помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга ВАТ "Рівнеазот" підлягає задоволенню в повному обсязі, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 р. підлягає скасуванню, а постанова Господарського суду Рівненської області від 02.-03.11.2005 р. – залишенню в силі.

Головуючий	(підпис)	О.А. Сергейчук
Судді	(підпис)	Л.В. Ланченко
	(підпис)	Н.Г. Пилипчук
	(підпис)	О.М. Нечитайло
	(підпис)	О.І. Степашко