Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Євтушевський В.М.

за участю представників:

позивача: Савастиков В.В.;

відповідача 1: неявка;

відповідача 2: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Ринок Привоз"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р.

у справі №25-23/295-05-9179А

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

до 1.Комунального підприємства "Ринок Привоз"

2.Приватного підприємства "Альвона"

про визнання угоди недійсною

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі по тексту – позивач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Ринок Привоз" (далі по тексту – відповідач 1,

КП "Ринок Привоз") та Приватного підприємства "Альвона" (далі по тексту – відповідач 2, ПП "Альвона"), в якому просить на підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР: 1) визнати недійсним укладений 31.05.2002 року між КП "Ринок Привоз" та ПП "Альвона" договір підряду №3 на загальну суму 783 907 грн., у зв’язку з укладенням його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; 2) застосувати наслідки передбачені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Постановою Господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р. у справі №25-23/295-05-9197А (Суддя Малярчук І.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. у справі №25-23/295-05-9197А (головуючий суддя – Таценко Н.Б., судді Сидоренко М.В., Мишкіна М.А.) постанову Господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір підряду №3 від 31.05.2002 року. Стягнуто з ПП "Альвона" на користь КП "Ринок Привоз" грошові кошти в сумі 783 907,20 грн. Стягнуто КП "Ринок Привоз" в доход держави 783 907,20 грн. вартості отриманого за договором підряду №3 від 31.05.2002 року.

КП "Ринок Привоз", не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. у справі №25-23/295-05-9197А, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати її та залишити в силі постанову Господарського суду Одеської області від 07.04.2006 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга КП "Ринок Привоз" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є визнання укладеного між відповідачами договору підряду №3 від 31.05.2002 р. на загальну суму 783 907,20 грн. недійсним з моменту його укладення відповідно до вимог ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки, на думку позивача, дана угода укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та застосування передбачених вказаною нормою наслідків.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до укладеного між відповідачами 31.05.2002 року договору підряду, ПП "Альвона" на замовлення КП "Ринок Привоз" виконало роботи на загальну суму 783 907,20 грн. Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Також матеріалами справи встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.03.2005 року у справі №2-253/2005 всі установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Альвона" визнано недійсними з моменту реєстрації.

Виший адміністративний суд України погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладенні спірної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності відповідача 2, оскільки мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Разом з тим, позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження факту ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, який би було встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Докази на підтвердження факту порушення відповідачами встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані відповідачам в зв’язку з несплатою ними сум податкових зобов’язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірного зобов’язання за спірним договором або відомості про наявність податкового боргу у відповідачів також в матеріалах справи відсутні.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно недоведеності податковим органом наявності умислу відповідачів на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

В частині позовних вимог СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі щодо застосування наслідків недійсності договорів згідно ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Чинний ЦК України (435-15) , не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК Української РСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Беручи до уваги наведене, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції відносно застосування публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод, але відсутніх в ЦК України (435-15) на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності.

Отже, судом першої інстанцій вірно враховано фактичні обставини та правильно застосовано норми матеріального права при відмові в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору підряду №3 від 31.05.2002 р. та застосування наслідків передбачених ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Натомість, судом апеляційної інстанції в даному випадку надана невірна оцінка зазначеним обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що постанова Господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р. у справі №25-23/295-05-9197А прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга Комунального підприємства "Ринок Привоз" підлягає задоволенню в повному обсязі, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. підлягає скасуванню, а постанова Господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р. – залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Ринок Привоз" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. у справі №25-23/295-05-9197А задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. у справі №25-23/295-05-9197А скасувати.

Постанову Господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р. у справі №25-23/295-05-9197А залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.