Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.

розглянувши у порядку попереднього розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання дій незаконними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2007 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначив, що при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ йому не здійснили виплату компенсації за невикористану відпустку. Обчислюючи розміру пенсії відповідач не включив до грошового забезпечення премію в розмірі 33% встановлену Указом Президента України "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" № 926 від 04 жовтня 1996 року. Просив нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку в 2005 році та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням премії в розмірі 33%.

_____________________________________________________________________________________________

Справа № К-5105/07

Головуючий у першій інстанції Кухтеря Р.В.

Доповідач Ліпський Д.В

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2007 року залишена без змін постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 грудня 2007 року, якою в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін, з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом УМВС України у Волинській області №6 від 25 січня 2005 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ, відповідно до пункту 65 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (за віком) та призначено пенсію в порядку та розмірі передбаченому Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) .

Відповідно до пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Отже відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зробив висновок, що відповідачем правомірно відмовлено в здійсненні виплати компенсації позивачу, оскільки норма, яка передбачає зазначену компенсацію на позивача не розповсюджується.

Правильним є також висновок судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині врахування премії в розмірі 33% до грошового утримання позивача для здійснення обчислення розміру пенсії.

Відповідно до Указу Президента України "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (926/96) " керівникам внутрішніх справ надано право, у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

Зазначена норма надає керівникам органів внутрішніх справ право на призначення премії у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів та не зобов'язує здійснити преміювання тих чи інших осіб.

Як видно з грошового атестату до грошового забезпечення позивача перед звільнення входили: посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, 100% надбавка, надбавка за таємність, надбавка за особливі умови служби та надбавка за безперервну службу.

Відповідно до частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.

Отже при обчисленні розміру пенсії відповідач правомірно не включив премію в розмірі 33%, оскільки, під час проходження позивачем служби вона йому не призначалася та не виплачувалася

Враховуючи те, що посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду від 07 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання дій незаконними - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та строки, передбачені статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.