Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.

розглянувши в порядку попереднього розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про визнання незаконною бездіяльністю та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2007 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що йому призначено пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" (3723-12) . При зверненні до відповідача за перерахунком пенсії, у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючого державного службовця, відповідно до положень 37-1 Закону України "Про державну службу" (3723-12) , йому відмовлено. Вважаючи таку відмову незаконною просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії.

_____________________________________________________________________________

Справа № К-23971/07

Головуючий у першій інстанції Подлісний І.М.

Доповідач Ліпський Д.В

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2007 року залишена без змін постанова Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2007 року, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін, з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач займав посаду заступника голови - керівника апарату Тернопільської обласної державної адміністрації та у вересні 2004 року йому призначено пенсію відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" (3723-12) .

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці керівників Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, обласних, Київської та Севастопольської міських рад" від 30 червня 2005 року №512 (512-2005-п) посадовий оклад заступника голови обласної державної адміністрації в областях 2 групи встановлено в розмірі 12 мінімальних заробітних плат. При зверненні позивача за перерахунком розміру пенсії з урахуванням підвищеного, посадового окладу, йому відмовлено, у зв'язку з встановленим обмеженням граничного розміру заробітної плати з якої обчислюється пенсія.

Статтею 37-1 Закону України "Про державну службу" у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано керувався зазначеною нормою, оскільки вона не містять обмеження щодо граничного розміру пенсії. Навпаки, у 2003 році частина друга статті 37 Закону України "Про державну службу" була викладена в новій редакції. Зокрема, вона встановлювала, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Окрім того, абзацом четвертим пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) визначено, що у разі, якщо розмір пенсії, щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених відповідно до зазначених в абзацах першому і другому цього пункту законодавчого акту, перевищує 90 відсотків максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, визначеної законодавством на час виплати пенсій таким особам, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання виплачується у сумі, що не перевищує зазначений розмір.

Положення абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" зазначеного Закону щодо обмеження розміру пенсії із солідарної системи не узгоджуються з конституційним положенням про гарантування права на соціальний захист, складовою якого є пенсійне забезпечення за рахунок також бюджетних джерел (стаття 46 Конституції України).

Зі змісту рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (v008p710-05) видно, що для окремих категорій громадян пенсійне забезпечення встановлюється іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей умов праці, характеру виконуваної роботи, її складності і значущості, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод. До цієї категорії громадян віднесені громадяни як отримують пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" (3723-12) . Зазначеним законом розмір пенсії відповідним категоріям громадян визначався у відсотках до заробітної плати і не фіксувався максимальний граничний розмір пенсії у грошовому еквіваленті.

Отже, положення зазначених абзаців розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) суперечать частині третій статті 22 Конституції України і визнано неконституційними.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що у зв'язку з набуттям з 01 червня 2005 року чинності постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 30 червня 2005 р. (512-2005-п) та відповідно до вимог статті 37-1 Закону України "Про державну службу" пенсія, призначена позивачу підлягала перерахунку з врахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати з 01 червня 2005 року, з 01 липня 2005 року, з 01 вересня 2005 року на підставі наданих позивачами заяв та довідок про заробітну плату працюючого державного службовця на відповідній посаді з урахуванням стажу державної служби та надбавок без обмеження, встановленого пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , які визнані неконституційними.

Враховуючи те, що посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального закону не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі залишити без задоволення, а на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про визнання незаконною бездіяльністю та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та строки, передбачені статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.