Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Ликовій В.Б.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача - 1: не явка

відповідача - 2: не явка

Генеральної прокуратури України: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову господарського суду Харківської області від 16.10.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2007 року

у справі № АС-03/360-06

за позовом Дочірнього підприємства "Адком-Україна"

до 1. Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

2. Відділення державного казначейства у Київському районі м. Харкова

за участю Прокурора Київського району м. Харкова

про стягнення суми

У серпні 2006 року Дочірнє підприємство "Адком-Україна" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, Відділення державного казначейства у Київському районі м. Харкова про стягнення 66281,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли за результатами звітного періоду сума визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підприємством було заявлено до відшкодування суму податку на додану вартість по декларації за червень 2003 року. Податковим органом було проведено перевірку позивача – Акт № 29-304/3464 від 11.08.2003 року, відповідно до даних якого підтверджується вказана підприємством сума бюджетного відшкодування. Оскільки податковим органом в порушення чинного законодавства не відшкодовано вказаної суми позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Харківської області від 16.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2007 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представники сторін та Генеральної прокуратури України в судове засідання не з’явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в липні 2003 року позивачем подано до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова декларацію з податку на додану вартість за червень 2003 року. Відповідно до даних якої підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів шляхом перерахування на рахунок в установі банку у розмірі 100 % сума – 810375,0 грн.

Податковим органом проведено документальну перевірку правомірності заявлених позивачем до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.06.2003 року по 30.06.2003 року за результатами якої складено Акт № 29-304/3464 від 11.08.2003 року, за висновками якого підтверджено суму, яка підлягає відшкодуванню з бюджету у розмірі 758827,0 грн.

Також, Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова було проведено позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2003 року по 01.07.2003 року, за результатами якої складений Акт № 26-222/4180 від 07.10.2003 року.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003852600/0 від 08.10.2003 року про визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі – 243316,0 грн., у тому числі: основний платіж -143634,0 грн. та штрафні (фінансові) санкції -99682,0 грн. та № 0003852600/0 від 08.10.2003 року, яким було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі – 55730,00 грн.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.10.2003 року (вх. № 65543) підприємством було подано до податкового органу уточнену декларацію з податку на додану вартість за червень 2003 року, відповідно до даних якої напрямок відшкодування суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів, змінено. Вказане відшкодування підлягало зарахуванню в рахунок інших платежів, а саме - зарахуванню в рахунок платежів з податку на прибуток.

Листом від 05.11.2003 року позивач змінив напрямок відшкодування суми податку на додану вартість по декларації за червень 2003 року, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів, на зарахування в рахунок платежів з податку на додану вартість у розмірі 22,6% - 182875,0грн., в рахунок інших платежів (податку на прибуток) у розмірі 77,4% - 627500,0 грн.

Згідно даних листа від 25.11.2003 року адресованого ВДК у Київському районі м. Харкова підприємство просило провести бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, зазначене в декларації за червень 2003 року в рахунок сплати податку на прибуток у сумі – 288500,0 грн., також в листі від 26.11.2003 року позивач просив провести бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, відображене в декларації за червень 2003 року в рахунок сплати податку на прибуток в сумі 105000,0 грн.

Так доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджується зарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за червень 2003 року в розмірі – 393500,00 грн.

Також листом № 28 від 23.05.2006 року позивач змінив напрямок відшкодування сум податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів, шляхом зарахування на розрахунковий рахунок підприємства у розмірі 22,5 % - 182334,0 грн., а також на зарахування в рахунок платежів з податку на додану вартість у розмірі 28,9% - 234541,0 грн. та шляхом зарахування в рахунок платежів з податку на прибуток у розмірі 48,6 % - 393500,0 грн.

Відповідно до даних податкової декларації позивача за вересень 2003 року підлягає відшкодуванню сума податку на додану вартість в розмірі - 155129,0 грн.; за жовтень 2003 року - 8847 грн.; за листопад 2003 року – 5382,0 грн.; за грудень 2003 року – 888,0 грн.

Переплата з податку на додану вартість, яка виникла за підсумками роботи підприємства за 2002-2003 роки, станом на 31.12.2003 року складала 236733,0 грн., що підтверджується даними звіту від 27.01.2004 року про стан особового рахунку з розрахунків по платежам до бюджету в ДПІ у Київському районі м. Харкова.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" сума від`ємного значення по податку на додану вартість підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. А сума, не відшкодована платнику податків протягом вказаного строку, вважається бюджетною заборгованістю. Оскільки доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується наявність бюджетної заборгованості з податку на додану вартість по декларації за червень 2003 року, то позовні вимоги підлягали задоволенню.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

Так, за посиланням податкового органу залишків невідшкодованих сум податку на додану вартість у позивача за червень 2003 року немає, оскільки 22.08.2003 року підприємству було зменшено переплату згідно податкового повідомлення-рішення № 143 від 11.08.2003 року на суму 51548 грн.; 20.10.2003 року зменшено переплату згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0003852600 від 08.10.2003 року на загальну суму 242222,0 грн.; 20.10.2003 року зменшено переплату згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0003862600/0 від 08.10.2003 року на суму 55730 грн.; 17.11.2003 року згідно із заявою позивача від 04.11.2003 року було змінено порядок відшкодування податку на додану вартість з перерахування на рахунок в установі банку на зарахування в рахунок інших платежів у сумі 460875,0 грн.; 27.11.2003 року відшкодовано суми податку на додану вартість в рахунок інших платежів згідно з висновками № 264 від 24.11.2003 року на суму 205260 грн., № 265 від 24.11.2003 року на суму 83240 грн. та № 274 від 26.11.2003 року на суму 105000,0 грн.; 01.03.2004 року зменшено переплату за рахунок нарахувань по декларації № 4192 від 20.02.2004 року в сумі 1129,0 грн.; 30.07.2004 року зменшено переплату за рахунок нарахувань по декларації № 48275 від 16.07.2004 року у сумі 10,0 грн.; 16.08.2004 року зменшено переплату згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0003022600/0 від 06.08.2004 року на суму 66236,0 грн.

Судом першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача відносно зменшення 01.03.2004 року переплати за рахунок нарахувань по декларації № 4192 від 20.02.2004 року в сумі 1129,0 грн. та зменшення 30.07.2004 року переплати за рахунок нарахувань по декларації № 48275 від 16.07.2004 року у сумі 10,0 грн., оскільки податковим органом не було доведено правомірності зменшення суми бюджетного відшкодування заявленого по декларації за червень 2003 року за рахунок нарахувань по декларації від 20.02.2004 року та декларації від 16.07.2004 року, оскільки позивач такого рішення не приймав.

Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека.

Отже, відповідно до зазначеної норми підставою для отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість є дані податкової декларації за звітний період.

Згідно з підпунктом 4.1 Наказу Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України № 209/72 (z0263-97) від 02.07.1997 року "Про затвердження Порядку відшкодування податку на додану вартість" відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента "Про деякі зміни в оподаткуванні" № 857/98 від 07.08.1998 року (857/98) у разі коли сума податку на додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного має від’ємне значення, така сума зараховується у погашення заборгованості платника податку із сплати податку на додану вартість, що виникла у минулих звітних періодах, а за відсутності заборгованості – у зменшення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Якщо сума від’ємного значення податку не погашається сумами податкових зобов’язань, що виникли протягом трьох наступних звітних періодів, така сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах, визначених законодавством, протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від’ємного значення податку.

Враховуючи той факт, що на момент подання позовної заяви частину від’ємного значення по декларації за червень 2003 року в розмірі 66281,0 грн. позивачу не відшкодовано, а також вказана сума не була погашена сумами податкових зобов’язань, що виникли в майбутніх податкових періодах, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що бюджетна заборгованість в сумі 66281,0 грн. підлягала відшкодуванню.

Також судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги посилання податкового органу на податкове повідомлення-рішення № 0003022600/0 від 06.08.2004р., яким було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування на 66236,0грн., оскільки позивач не отримував вказане податкове повідомлення-рішення.

Так, Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова не надано доказів щодо відправлення, вручення вказаного податкового повідомлення-рішення або вчинення дій щодо розміщення такого рішення у спосіб, передбачений Законом України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Як встановлено судами попередніх інстанцій, вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта виходу за юридичною адресою № 26-222/3276 від 06.08.2004 року, зі змісту якого вбачається, що за юридичною адресою ДП "Адком-Україна" - м. Харків, вул. Весніна 5, кв. 412 не знаходиться, у зв’язку з чим здійснити перевірку немає можливості.

Проте, позивачем надано до суду копії статуту підприємства, змін до статуту, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 510817 від 12.04.2002 року, свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи від 12.04.2002 року, довідки з ЄДРПОУ № 3835 від 12.04.2002 року, довідки з ЄДРПОУ № 7952 від 12.04.2002 року, договору оренди нежитлового приміщення № 11 від 02.02.2004 року, Акта приймання-передачі від 02.02.2004 року, якими підтверджується місцезнаходження позивача на момент перевірки 06.08.2004 року за адресою: м. Харків, вул. Весніна,5.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній, або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У рішенні Господарського суду Харківської області від 17.11.2005 року, яке набрало законної сили, надано правову оцінку Акта перевірки від 06.08.2004 року та податковому повідомленню-рішенню № 0003022600/0 від 06.08.2004 року і зазначено, що на момент проведення перевірки позивач знаходився за юридичною адресою, а саме: м. Харків, вул. Весніна,5.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про наявність бюджетної заборгованості з податку на додану вартість перед позивачем по декларації за червень 2003 року, яка підлягає відшкодуванню.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених у повній відповідності з названими нормами процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Харківської області від 16.10.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2007 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .